Сторінка:Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/124

Ця сторінка вичитана
— CXX —

господарив ніж жебрав, а з лірою ходив тільки в-осени. Се був очевидно досить заможний старець, мав 2 дес. землі, на якій господарив його 13-літній син. Горленко не поцікавився біографією, чи властиво старечим curriculum vitae Перепелиці: не записав, від кого він учився і не списав його репертуару. Зате записав від нього дві думи, гарні варіянти „Вдови й синів“ та „Коновченка“. З сього приводу Горленко подав цікаве оповідання про популярність думи про Коновченка (якого він порівнює з Володею Козельцовим Толстого — „так мовляв індивідуальна творчість найвищих талантів сходиться з масовою творчістю великого поета — народу“). Лірник оповів Горленкові, як на ярмарку в Яблонівці якийсь старий чоловік замовляв йому заспівати Коновченка, але не мігши наслухатися в смак, повів його ще до себе додому: „Ще, каже, ти мені її там раз проспіваєш!!“ Цікаве свідоцтво Останніх проблисків народнього інтересу до умираючої думової поезії.

Друкуючи свій другий запис — думу про Вдову, Горленко завважив, що варіянт Перепелиці се вже восьмий з ряду запис сеї думи (рахуючи очевидно записи у Метлинського, Чубинського, в Основі й т. д.). Але окрім сього в нього мовляв є ще й дев'ятий запис від лірника Вакуленка з Прилуки. З сього запису він навів паралелі в примітках до варіянту Перепелиці. На жаль Горленко не каже, коли зробив він сей запис, а нам цікаво було-б знати, чи було се перед знайомством з Крюковським, чи після того: цікаво було-б з'ясувати взагалі, як часто траплялося записувати Горленкові, і коли саме почав він свої записи. Знаючи, як нешвидко Горленко обробляв до друку свій матеріял, можемо припустити, що в дійсності і року 1884 в нього було чимало таких записів, що не були потім ніколи надруковані.

Подібно як се він зробив з приводу „Виїзну“ Крюковського, Горленко й тут порівняв думу про Вдову з піснею на таку-ж тему, яку записав від старої жінки в с. Тамарівці Пирятинського пов. Яким чином і коли саме потрапив він до сеї Тамарівки, Горленко також не каже, але в сім селі він зробив одно з найцікавіших своїх знайомств: зустрінув тут лірника Хв. Башу і записав від нього цінний варіянт маловідомої думи про Козацьке життя. Ся пригода розповіджена в четвертім розділі статті (К. С., 1882, кн. XII), і Горленко подав тут текст думи і свої розмови з лірником, що подібно як Перепелиця виявився досить заможною людиною, ба навіть „хазяйським сином“. Се був старець дещо вищої категорії і дуже шанований у селі. З відомостей про нього Горленка треба відзначити, що Баша вчився два роки в кобзаря Лантуха в Смотриках того-ж таки повіту, а було се правдоподібно десь у 1840–50-х рр., бо Баша осліп дорослим, і в 1884 р. Горленко говорить про нього як про старого чоловіка. Правдоподібно весь репертуар Баші належав до Лантухової науки; але виразно сказано се тільки про Козацьке Життя. Окрім сеї думи лірник знав ще чотири: Чорноморську Бурю, Азовських братів, Коновченка і Сестру і брата, і всі сі думи Горленко також записав від нього. Сі записи знов таки лишились неопублікованими, як попередній від Вакуленка. Вони заховались у П. Мартиновича разом з деякими пізнішими записами, що свідчать про велику активність Горленка як збирача й про обсяг того „запасу“, що повинен був увійти в його нові Записки о „Южной Руси“.

Важна також і замітка з сього приводу про учнів Баші — він мав їх аж п'ятнадцять, але Горленко не занотував їх імен, ані того, чи вивчив їх Баша тих дум, що знав. А цікаво було-б знати, чи сі варіянти розповсюдились у повіті й жили в ньому далі, після Баші. ІЦо-до зносин Баші з інтелігентами, то тут Горленко допитався до знайомства Баші зі старим Платоном Лукашевичем, „старим Лукашем“ у старечій термінології. Баша казав, що диктував свої думи й Лукашевичеві, але останніми часами записував їх уже не він сам, а робив се хто-небудь з його доручення; Лукашевич мовляв тільки: „у переплети кладе“.

Але з боку відносин кобзарів до інтелігентів і можливого впливу останніх на кобзарський репертуар (питання, що з самого початку ми відзначили як особливо важне для історії дум) цікавіше знайомство Горленка з Павлом Братицею (К. С., 1884, кн. І, с. 41). Се знайомство вже не було випадкове: Горленко розуміється знав Братицю зі статті Іва-