родніх творів не могла бути новою для Горленка. В статті про Крюковського він говорить про „Записки о Южной Руси“ як про книгу, „которой нѣть равной въ литературѣ малорусской этнографіи“, і ся книга мусіла бути справжнім учителем Горленка. Д. Дорошенко оповідає, що Горленко обійшов усі ті пункти Правобережжя, де бував Куліш у звязку з Записками, себ-то відбув свого роду етнографічну прощу, що для нього, як гарячого почитателя Куліша, мусіло мати велике значіння. Та сі розшуки за кобзарями Горленко робив не тільки своїми подорожами, а й розпитами через людей, і власне таким чином натрапив він на Крюковського. Оповів про нього Горленкові О. Г. Сластьон, тоді учень академії мистецтв, що познайомився з Горленком деякий час. по „відкриттю“ Крюковського, яке вони зробили разом з П. Д. Мартиновичем 1876 р. Одержавши відомості від Сластьона, Горленко поїхав до Лохвиці вже протертою дорогою і мабуть досить скоро по сій подорожі опублікував свою першу статтю про кобзарство, де зразу-ж виявив чималу обізнаність з темою і багато зрозуміння для неї.
Стаття про Крюковського. Оглянувши попередні роботи зі сфери кобзарського епосу, Горленко відзначив легковажність попередніх збирачів супроти професійних співаків: „Перші збирачі творів народньої поезії не лишили нам ніяких відомостей про особу тих достойних сліпих співців, що їх пам'ять заховала сю народню святиню. Чи сталось се тому, що в тих часах, в першій четвертині нашого століття, кобзарі ще були загальним явищем, і воно не звертало на себе уваги як щось рідке, — чи сталося се через тодішній брак пошани до осіб з народу“, — але він завважує, що тільки Метлинський у своїм збірнику вперше звернув увагу на кобзарів. Таким чином, хоч дещо неточно у фактах, але зовсім вірно що-до причин самого явища, Горленко з'ясував собі зовсім добре напрям розвитку досліду кобзарського епосу. Він завважив також поспішність заяв про кінець кобзарства тих письменників, що займалися Вересаєм. Сам Горленко цілком правильно рахував, що в його часах мусіли жити кобзарі, що вчилися ще в 50–60-х роках (він міг сказати й у 30-х–40-х), і сі кобзарі ще можуть переховувати справжню стару традицію. З такими думками, видно, почав Горленко свої розшуки.
Крюковський був мабуть його першою нахідкою в сих шуканнях. Нахідка блискуча! Кобзар Крюковський[1] родився в перших роках століття, учився десь коло 1825 р. від кобзаря мало що старшого від нього. Але більшість свого репертуару Крюковський перейняв від старих кобзарів, яким він платив за думу по 25 коп. Особливо багато перейняв від кобзаря Гаврила Вовка, якому, мовляв, було тоді 90 літ[2]. Репертуар Крюковського був отже старий, цінний і великий. Горленко записав від Крюковського дев'ять дум і надрукував у статті в такім порядку: 1) Олексій Попович, 2) Вітчим, 3) Соколи, 4) Про сестру і брата, 5) Про вдову та синів, 6) Про Озовських братів, 7) Самійло Кішка, 8) Хведір Безрідний, 9) Іван Коновченко. Між думами окрім добре відомих і загально поширених тем були дві дуже рідкі: Соколи й Кішка. Запис Кішки від Крюковського був тільки другий запис після Лукашевича; думу сю вважали за зовсім загублену! Всі тексти Горленко записав докладно, без скорочень, і вони своїм виглядом викликають повне довір'я до своєї точности. До того-ж раніші записи Мартиновича тих самих варіянтів (тих самих дум від того-ж кобзаря), надруковані пізніше, дають нам змогу перевірити якість Горленкового записування і впевнитися, що Горленко був дійсно першорядним записувачем! Одначе вичерпати репертуару Крюковського йому не вдалося, і в записах Мартиновича з'явились ще дві думи, яких Горленко не записав.
- ↑ Його властиве ім'я — Іван Григорович Кравченко, але в честь свого „пана“, поміщика Крюковського він називався сим іменем серед кобзарів і селян.
- ↑ 3 огляду на се, що П. Д. Мартинович пам'ятає з своїх дитячих літ Г. Вовка, що значиться жив ще в кінці 1850-х рр., можемо рахувати, що дев'ядесятлітнім Вовк був десь у 1850-х рр., і тоді вчився від нього Крюковський. Се доводить, що репертуар Крюковського комплектувався поволі, і тоді як йому було вже за 40 літ, а також і те, що коло 1850 р. попит на думи подекуди ще був такий, що покривав, кошти вивчання нових творів.
