автора, також написана не без впливу статей про прилуцького рапсода. Се була стаття про „Бандуриста Івана Крюковського“ В. Горленка: біографічний етюд про ще невідомого кобзаря з Лохвицького повіту і запис дев'яти дум від нього. З сею статтею разом з одним з найкращих кобзарів в етнографічну літературу увіходить один з найцікавіших дослідників кобзарства, вартий того, щоб на його особі спинитися трохи довше.
Збірка В. Горленка. Та вкладка, що В. Горленко зробив до досліду кобзарства, роля, яку він посередньо відігравав в сих дослідах нарешті, — навіть та чимала дослідницько-збирацька робота, що він лишив недокінченою, дав йому право на поважне місце в українській літературі. Але разом з тим треба визнати, що органічно Горленко до сеї літератури не належав і не був з нею звязаний тісно. Через се його фізіономія на тлі українського науково літературного життя того часу лишилась якоюсь неясною і не вважаючи на свій талант, він не притягає до себе належної уваги й не викликає обміну думок та оцінок. Український патріот і постійний співробітник російського реакційного часопису, індивідуальність цікава й цінна — але не суцільна, Горленко, як людина що зависла поміж двох генерацій і між двома таборами, в час коли така невиразність була особливо шкідлива, не знайшов усіх потрібних передумов для того, щоб вияснити свою ролю в культурнім українськім життю та довершити намічену працю, тому й вийшов з сього життя не як своя людина, а як випадковий гість. Не диво-ж, коли друкованих відомостей про нього та його працю у нас лишилось дуже небагато, а про його етнографічну роботу таки нічого не надруковано[1]. Тому звертаючись тут до його етнографічної діяльности, ми спинимось і над його особистістю, що поклала печать на всій його роботі; деякі відомості, зібрані від близьких знайомих і приятелів небіжчика, ми певні, будуть не без вартости з сього погляду.
Василь Петрович Горленко[2] народився року 1853 в родовім маєтку Ярошівці в Прилуцькім повіті, як потомок старого старшинського роду праправнук Мазепиного приятеля Дмитра Горленка. Середню освіту він одержав у Полтаві в гімназії, далі вчився в ніженськім ліцею і доповнював свою освіту в Парижі, а з початком 1880 рр. переїхав до Петербургу, де працював як журналіст і мистецький критик у тодішній ліберальній газеті „Голос“. Але й після сього переселення на північ звязок Горленка з Україною лишився дуже тісним. Родина Горленків розгалужена, багата й давня, широко посвоячена з шляхтою Полтавщини і В. Горленко, що радо підтримував усі сі родинні звязки, дійсно міг хвалитись, як се він любив робити, що знайомий „з усіма полтавськими поміщиками і знає їх родоводи“. Така панська атмосфера була йому рідна і люба — се дійсно був Мазепинець, тільки не в національнім, а більше в соціяльнім розумінню слова, що мусів справді симпатизувати старшинсько-панським ідеалам Мазепи та його державницькій політиці. Як символ сих симпатій в ярошівській спальні сього пізнішого співробітника україножерного „Нового Времени“ висів, як цінна реліквія, портрет гетьмана — „зрадника“, рідкий і мало подібний до відомих портретів Мазепи. Сам Василь Петрович Горленко трохи був подібний до сього портрету і подібним фасоном вусів умисне підкреслював сю свою подібність, знаходячи в ній очевидно якусь своєрідну приємність. Поруч з Мазепою в сій-же кімнаті, куди сторонні майже не заходили, переховувався подорожній триптих Дмитра Горленка, до якого, як казала родинна традиція, Мазепин товариш молився в своїх блуканнях поза „русским отечеством“. Василь Петрович цінив сю традицію і не без гордовитої іронії протиставляв своє походження від одного з представників української державности менш героїчним генеалогіям ріжних блискучіших і популярніших полтавських магнатів, напр. Галаганів. Свою антипатію до останніх
- ↑ Нам відомі тільки дві статті про Горленка: некролог Д. Д. (мабуть Д. Дорошенка) в „Україні“, 1907, кн. 5 і стаття О. Дорошкевича, написана на підставі листування Горленка з Лебединцевим і Ганною Барвінок: О. Дорошкевич, Естет і поміщик. „Життя й Революція“, 1925, кн. 11.
- ↑ О. Дорошкевич помилково називає його Василем Дмитровичем.
