Увага дослідників після того в значній мірі скермовується від дослідження думової творчости в цілості на дослідження окремих дум, як історичних пам'яток.
Другий том Історичних Пісень вийшов 1875 р., але ми переглянули його тут разом з першим, з огляду на одність плану роботи в обох томах сього видання. Та в дійсності перед другим томом, ще того-ж 1874 р. з'явилося инше видання, яке слід відзначити поруч з першим томом роботи Антоновича й Драгоманова. Воно мало чимале значіння для історії дум, хоч і зовсім відмінне від значіння Історичних Пісень.
Зложені тексти Куліша. При кінці 1874 року вийшов перший том „Исторіи возсоединенія Руси“ Куліша, де було надруковано як додаток 7 дум. Сі думи були вже відомі перед тим: два невольницькі плачі, Маруся Богуславка, Про трьох братів Озовських, Самійло Кішка, Голота і Олексій Попович. Але за виїмком Марусі Богуславки та Кішки всі сі думи були перероблені. Вони були скомбіновані з уже друкованих варіянтів зовсім вільно, так що творили окремі нові цілості. Про склад сих ріжних текстів говоримо у вступах до відповідних дум (№ 1, вар. X, № 2, вар. X, № 7, вар. Y, № 10, вар. Z в сім випуску), а тут мусимо відзначити дещо загальне, що надало сій публікації історичного значіння.
В хвилю коли Антонович і Драгоманов робили серйозне й загалом щасливе зусилля, щоб покінчити з легкодушною звичкою старих збирачів і аматорів до фальшування дум, і старались очистити українську народню поезію від літературних поправок і поліпшень, — під сю хвилю публікація Кулішевих виробів робить вражіння реакційного явища. Але властиво такої діяметральної протилежности тут нема, бо Історичні Пісні, виступаючи проти злобних фальсифікатів, не досить рішуче поставились до поправок, які роблять видавці в оригінальних текстах, так сказати — до сурогатів. Кулішеві-ж тексти власне були такими сурогатами: з кількох відомих записів вони утворювали якусь подобизну нового тексту, не даючи нічого зовсім нового, але міняючи старе. Та не вважаючи на несолідність такої роботи, вплив сих нових текстів на історію дум був великий! Він мало що не дорівнює впливові Історичних пісень, хоч він менш помітний і менш широкий. Розуміється, „Історичні Пісні“ дали могутній імпульс до активнішого студіювання дум як історичних і почасти мистецьких пам'яток, і тим лишили глибокий слід у дослідах над думами наступних десятиліть. Вони-ж ще більше спопуляризували сами думи серед українського громадянства взагалі. Але сами „Історичні Пісні“ не були популярною книжкою. І коли згодом, в 1890-х рр. наші популяризатори відчули в народі потребу дійсно популярної збірки дум, що знайомила-б нарід з самими текстами як з поетичними творами — просто, без яких-небудь міркувань, то в масу пішли не більш-менш перевірені варіянти Антоновича й Драгоманова, а саме отсі сурогати Куліша та инші зроблені на їх взірець. Так кінець-кінцем українська публіка 1890-х і 1900-х рр., знаючи теоретично, що думи належать до її національних гордощів, пізнавала їх головно на підставі Кулішевих переробок.
Але мало того, з початком нашого століття сі самі тексти стали доходити до справжніх народніх кобзарів і лірників, і від них назад у дещо зміненім вигляді вони стали вертатись до етнографічних збірок, разом з записами оригінальних кобзарських варіянтів. Правда, вже перед тим з приводу ріжних явищ переходу дум з книжки до кобзарів у 1850-х і 1860-х рр. ми відзначали сей обмін між етнографами та професійними співаками. Отже і раніше була можливість, що такий текст із книжки, повернувшись знов до кобзаря, міг бути записаний удруге як оригінальний. Але ми майже не знаємо конкретних фактів такого повороту, окрім правдоподібного виучування деяких Цертелевських текстів (нерозбірливий текст) „Невільників“ Костомарова у Вересая, та й у сих випадках кобзар виучувався тексту чистого, спрощеного, але не комбінованого з ріжних варіянтів. Тому такі виучу-
