2) Дума про Серпягу з Запорозької Старини, передрукована в Максимовича; без ближчих спостережень.
3) Дума про Коломійця, передрук Метлинського; про неї завважено, що в ній, „як майже в усіх підроблених думах… пісенний розмір перемішаний з речитативом дум“. Додано, що в „Ужинку Рідного Поля“ Гаццука вона виправлена на пісенну форму.
Окремо видавці остерігають читача від деяких творів, надрукованих в їх збірнику, — які не здалися їм простими підробками, але лишили сумніви, наведені в примітках до сих творів. Сюди зараховано пісню про Івана Богуславця (див. нижче у вступі до думи № 3). З сумнівних речей, яких автори не відзначили, звернемо увагу ще на уривок про Корабель, передрукований з Метлинського. Антонович і Драгоманов називають його „Разрушеніе бурею турецкаго корабля (отрывокъ изъ думы“), т. І, с. 92. Як ми вже вказали, сей фрагмент імовірно належав не до кобзарської думи, а до якоїсь пісні, але здається народнього походження.
Решту фальсифікатів перераховано в передмові до другого тому, і ми наводимо їх тут-же, бо вони доповнюють образ тої аналітично-критичної роботи, яку видавці мусіли зробити для видання Історичних пісень узагалі. Тим більше можемо се зробити, що обидва томи оброблялися для друку одночасно: в передмові до другого тому сказано, що він був готовий до друку ще в-осени 1874 р., себ-то зараз по виході першого тому, тільки наплив нового матеріялу, спричинений, можна думати, виходом першого тому збірника та иншими подіями 1874 року (як 3-ій археологічний з'їзд, вихід Записок Відділу Географічного Товариства), затримав роботу над другим томом, так що він вийшов улітку 1875 р. В звязку в матеріялом сього тому відзначено такі думи як фальшовані:
4) Дума про смерть Богданка і про дари Стефана Баторія козакам, де висловлені найновіші бажання польської шляхти що-до спілки з козаками проти Москви.
5) Дума про Наливайка — се „Чигиринська битва“.
6) Дума про трьох полководців — „Похід на Поляків“.
Се все, що було викинене з числа автентичних дум. Можливо, що дальша робота була-б вияснила ще дещо. Принаймні Драгоманов згодом почав більш критично ставитись до деяких речей, що року 1874 входили в рубрику сумнівних — приміром, до Івана Богуславця[1]. Дещо відзначила й критика Костомарова. Дальші частини плану, що не перебували в видавничій роботі, — бо видання Історичних пісень припинилось на другім томі, так і залишились з тими фальсифікатами, що були зазначені спочатку, коли складалося перший план Антоновича, і не відбили пізнішої критичної еволюції видавців
Але сі невикористані сторінки плану власне й позволяють нам оцінити увесь той поступ, який зробили видавці за час своєї праці над двома томами Історичних пісень, в напрямі до критичности й науковости трактування матеріялу — а разом з ними й ціла українська наука народньої словесности. Сей поступ був надзвичайний. Ми згадали вже, що обидва видавці підходили до роботи без глибокого знання справи. Драгоманов, говорячи про ті часи, назвав себе просто профаном в українознавстві. Коли-ж з сими заявами ми порівняємо ті докази фольклорної ерудиції, що були зложені вже в деяких примітках Історичних пісень, і згадаємо, яку велику ролю почав відогравати український фольклор у житті й світогляді Драгоманова згодом, від сих років почавши, то зможемо оцінити, якою серйозною школою українознавства була для нього ся видавнича робота коло Історичних пісень. Інтерес до народньої творчости, до фольклору в пізніших часах майже витіснив суто історичні інтереси Драгоманова, з якими він починав свою наукову кар'єру. Колишній професор історії — Драгоманов для науки заслужився передусім як дослідник народньої творчости. З другого боку, пізніші фольклорні досліди Драгоманова дуже тісно звязані з його громадсько-політичним світоглядом, з його поступовим українством. Українство, народництво, навіть соціялізм, — і дослідження народнього життя й словесности, все се
- ↑ М. Драгоманов, непевний варіянт думи. „Житя і Слово“ 1895, кн. І.–II с. 351.
