на дуже довгі часи, з деякою шкодою для обох мотивів. Подібне ми вказали також з приводу Коновченка.
Але праця над текстами, порівняння, аналіз — робота, розтягнена на кілька літ і ведена з інтересом і любов'ю — все се приносило видавцям усе нове знання, складало їм що-раз більший досвід і відкривало ясніший погляд на українську історичну пісенність — не осягнений перед ними і не зрівняний по них. Найблискучішим і найціннішим здобутком з сього погляду було відділення фальсифікатів від народніх творів, переведене в „Историческихъ Пѣсняхъ“, і воно спеціяльно цінне що-до дум. Як зазначено, в сім ділі Антонович і Драгоманов продовжували роботу Костомарова, але вони поширили її майже на весь запас тодішніх підробок, перевіряючи критично весь тодішній запас дум. Тільки дуже небагато сумнівних речей уникло їх гострого критичного погляду. В передмові до видання редактори познайомили читача тільки з готовим результатом своїх розшуків, і се було не зовсім правильно в такій новій справі, як критика записів. Тут редакторам слід було ближче пояснити ті міркування, що водили ними при сім відділюванню текстів автентичних від підроблених. Ми говоримо се не тільки тому, що через таку мовчазність видавців нас позбавлено цінного фактичного доказового матеріялу, що мусів бути в них, але й через те, що для тодішніх обставин така критика була дуже відважна і робила дійсно глибокий переворот в історично-літературних поглядах суспільносте, а тому вимагала докладніших пояснень і глибших обґрунтовань. Сього перевороту ніяк не треба недоцінювати. Нам фальшованість дум таких, як „Коломієць“, з його козаками, що „на бандурці вигравають, аж слухати мило“, або яких-небудь „Трьох полководців“ — зовсім очевидна, і не зрозумілим здається навпаки — як так довго могли сі думи ховатися між автентичними, уникаючи критичного ока. Але річ власне в тім, що вони зовсім не ховалися, а були дуже на виду і дійсно репрезентували українську думову поезію. Вплив сих фальсифікатів на суспільність був далеко більший, ніж се може здаватись на перший погляд. В дійсності більша частина тих похвальних фраз, що залишилась нам у старих писаннях про українські думи, безпосередньо належить фабрикатам Запорозької Старини. Так, цінна для свого часу праця Буслаєва про „Епічні вирази в українській (народній) поезії“ в дуже великій частині побудована на прикладах з фальсифікатів, як от думи Срезневського, або таких творах як „За Німан іду“ і т. и.[1]. Підручники „русской словесности“, що подавали широкій інтелігенції відомості і про „малоруські“ думи, також інформуються з Запорозької Старини — як напр. колись дуже популярний підручник А. Галахова[2], що докладно переказуєм навіть перекладає як взірці українського військового епосу, „Чигиринську побіду“ і „Похід Поляків“ (инакше: о трехъ полководцахъ), зазначаючи при тім, що „южнорусская народная поэзія по своєму историческому и эстетическому значенім принадлежитъ къ самымъ замѣчательнымъ явленіямь безъискуственнаго творчества“. Не треба також легковажити впливу Запорозької Старини на Шевченка. Чимало прекрасних епічних висловів „Кобзаря“ були навіяні недоладними строфами Срезневського й товаришів. Самі видавці Історичних Пісень звертали між иншим увагу на те, як подобалися деякі підробки „Запорозької Старини“ Белінському та Гоголю. З сього боку роля сеї книги для української культури була дійсно велика і розвінчати таку книгу з її заслуг, сі признані окраси українського епосу назвати простими фальсифікатами, було ділом
Народні Думи, — 7
- ↑ Можна навіть сказати, що всі його висновки що-до аналогій з Еддами, і деякі аналогії з „Словом о п. Ігоревім“ вимагають нової перевірки на автентичнім матеріялі. Бо в очі впадає, як багато існує подібностей — не між українським і германським епосом — а між Запорозькою Стариною і Еддами. І сама собою з'являється думка, чи видавці 3. Старини, складаючи й коментуючи свої думи, не мали перед собою взірців саме германського епічного стилю, і чи не тому й Буслаєву вдалося знайти так багато аналогій для своєї роботи, що Срезневський і товариші вже перед ним свідомо постарались підготовити матеріял у тім напрямі. Як було сказано, Срезневський колись порівнював бандуристів з германськими скальдами
- ↑ Исторія русской словесности древней и новой, т. 1, 1863, ст. 213.
