Одно бажанє, щоб тебе тут бачити що дня самому, дало менї відвагу тебе дістати і привезти сюди до старости в будинок!
Тетяна. З чистого коханя такого зла нїхто не вдїє: любити — і ту-ж людину віддати другому, щоб він над честию наругавсь?! Не вірю я тобі нї слова!… Се може тільки сатана зробити, щоби потїшити ся над людьми. А ти діявол, і тобі заздрісно, коли хто сьвітлом праведного житя осьвічує твій вид гидкий, мізерний, закаляний в безчести!… О! осоружний — зійди з очий, не можу дивитись на тебе!… (Відвертаєть ся).
Герцель. Хоч як ти будеш мене лаяти, а я тебе кохаю все більше й більше… Тебе бажаю до загину!…
Тетяна (складаючи руки). Зроби ся чоловіком!… Пусти мене!… Я дам за себе викуп у двоє більший, нїж ти узяв у старости!… Я все добро, що в батька є, тобі віддам! Повір менї, не обманю тебе!… Пусти мене, благаю!… Сьогодня буде мій Тарас коханий, він теж заплатить вдвоє: з такими грішми ти порівняєш ся з вельможними панами!… (Паде на колїна). Я на колїнах тебе молю!… Прощу тобі наругу сю, забуду!… І батько мій, і милий мій не будуть гнївати ся на тебе, — я обіцяю ся за них, — тільки вези мене назад до дому.
Герцель (до себе). На вус все те треба закрутити! (До Тетяни). Пізно вже! От-от тут буде староста, бо і він вже давно знає, що ми тебе дістали… Менї й самому жаль…
Тетяна. О, будь проклятий ти, недовірку! Як тебе земля ще носить? Ти не ходити по нїй повинен, а лазити, як змій!… Йому ти рідний син!
