Марія. Коли так, то певно се не чесне коханє! Коханє правдиве соромливе, воно ховаєть ся і нишком плаче, коли його уразиш дуже.
Тетяна. Хотїла я сьогодня батькови сказати, що нападом до мене лїзе отой поганий пан.
Марія. На що його засмучувати й сердити! Такий щасливий він тепер, що жаль йому казати недобру річ яку… Та й на що? нехай він пильнує ся, поганий!… Сьогодня, або завтра Тарас приїде і скоро ми звідси зовсїм заберемо ся (сїдає на приспі), то й пана ти того, що він такий противний — не будеш бачити вже більше! Ох! Як я утомила ся!
Бондар. От добре ви зробили, що сюди вийшли. Такий чудовий вечер! (Присїдає коло них). Чи ти не бачила, Маріє, куди пійшли Охрім наш та Демян?
Марія. А там на подвірю вони складали рибу. Не бачила, куди пійшли.
Бондар. Сьогодня й виїхати би треба, а не вспіють! Розпочали й покинули… Чи в коршму часом не пійшли! Та Бог з ними: коли пійшли, то й прийдуть! (До Тетяни). Ну, слава-ж Богу сьвятому, усе йде гаразд. Сьогодня був я у попа, його повідомив про шлюб твій, а завтра вже й Тарас повинен бути з товаришами, як ще сьогодня не приїде!… Та й уджиґну-ж весїлє на славу! Погуляємо тут, скільки влїзе, а потім візьмемо Марію і придане — та й всї, мов обозом, поїдемо на ху-
