Герцель (сам). Отут повинна йти вона із церкви — її я обминув. Не помагає нїяка ласка… Дурна: соромить ся того, що нам дала природа. Не знає, в якім житю є смак. Вже три рази я їй про коханє говорив, вона-ж і слухати не хоче… з такими я ще не стрічав ся, та й мало їх на сьвітї є! Найкрасше дїло мати з тими дївчатами, котрі, наслухавшись ще змалку від пяних молодиць про їх веселе житє, з цїкавости самої не ждуть весїля, а поспішають, щоб скорше самим пізнати всї ті принадні хвилї, котрі так чарівничо їм мозок вже намалював!… Отсе наші! З Тетяною-ж мабуть нїчого ласкою не вдїєш, але попробую ще раз з нею побалакати… Вона!… О, змію — ти, що Еву підманив, — впусти отрути в серце її і поможи менї хоч сей раз.
Герцель (заступає її дорогу). Звідки йдеш, Тетяно-серце?
