Герцель. До неї сваталось богато женихів, але вона всїм відказала.
Староста. І не диво! Щоб така краса дістала ся чабанови!… Краса жіноча — висша сила: вона на сьвітї держить все і сьвітом править!… Красою той упити ся може, хто має смак у нїй, а не чабан усякий!… І вона… Невже дурною буде, щоб виховувати себе для смоляра!… Нї!… Пане Чеслав!…
Герцель. Я тут, вельможний пане!
Староста. Ти не знаєш такого зіля, щоб дївчину причарувати?…
Герцель. Знаю.
Староста (скоро). Так говори-ж скорше!…
Герцель. Треба напоїти її улесливими речами: день-у-день говорити, що вона гарна, що за нею пропадаєш. А перстень золотий, з блискучим камінцем, намисто добре з дукачем поможуть отуманити голову її так, що вона забуде честь свою, честь батькову!… Се самі певні чари — вони не мало вже дївчат із розуму звели!…
Староста. Ти розумний і хитрий, як чорт! Не раз менї ти вже служив, і я тебе не забував за всї твої послуги!… Служи-ж ще і тепер.
Герцель. Служив і служити-му пану аж поки не згину.
Староста. Люблю тебе за службу твою дуже!… Придави-ж тепер свій мозок так, щоб те усе, що зветь ся розумом, вийшло на верх, і спитай його: що робити, щоб Бондарівна була моя? Коли у тебе не вистане, позич у чорта хитрощів — і добудь менї Бондарівну!… Обернись у змія, в голуба перевернись — як треба буде — і добудь її! А кровю по-
