«ця фальсифікація», «попросту мерзота» й т. ін., він тимчасом вважає за потрібне перенести спірне питання на інше поле й тому то обіцяв «у другій статті пояснити, яке значення надаємо ми [не «брехливий» анонім] змістові слів Ґледстона». Наче б ця його неавторитетна думка мала хоча б найменше відношення до справи! Цю другу статтю надруковано в «Concordia» з 11 липня.
Маркс ще раз відповів у «Volksstaat’i» з 7 серпня, процитувавши тепер ще й відповідне місце із звітів «Morning Star’а» і «Morning Advertiser’a» від 17 квітня 1863 р. За обома Ґледстон каже, що він поглядав би з занепокоєнням і т. ін. на це приголомшливе збільшення багатства й сили, коли б думав, що воно справді обмежується на дійсно заможних клясах (classes in essay circumstances). Алеж це збільшення обмежується на клясах, що мають власність (entirely confined to classes possessed of property). Отже, і ці звіти подають дослівно те нібито «прибріхане» речення. Далі, порівнявши тексти «Times’a» й «Hansard’а», Маркс ще раз констатує, що речення, яке дійсно було гаки сказане, як це потверджують однаковісінькі до слова, незалежні один від одного, звіти трьох газет, які вийшли найближчого ранку, — що цього речення немає в звіті «Hansard’а», переглянутому згідно з відомим «звичаєм», що Ґледстон його» висловлюючись словами Маркса, «поцупив заднім числом»; і нарешті, Маркс заявляє, що в нього немає часу на дальшу полеміку з анонімом. Цьому останньому теж було цього всього досить— принаймні, Марксові не надсилано дальших чисел «Concordia».
Тим справу, здавалося, вбито й поховано. Правда, раз або двічі особи, що були в зв’язку з Кембріджським університетом, поширювали таємні чутки про невимовне літературне злочинство, що його ніби вчинив Маркс у «Капіталі»; але, не зважаючи на всі розпити, абсолютно не пощастило довідатися чогось певнішого. Та ось 29 листопада 1883 р., вісім місяців після смерти Маркса, появився в «Times’i» лист, помічений Trinity College, Cambridge, за підписом Sedley Taylor, де цей чоловічок, що вправляється в щонайтихішій кооперації, ні сіло, ні впало, подає нам, нарешті, пояснення не лише кембріджських пліток, але й про аноніма з «Concordia».
«Видається надзвичайно дивним,— каже чоловічок з Trinity College,— що професорові Брентано (тоді у Бреславі, тепер у Штрасбурзі) пощастило... викрити mala fides, яка, очевидно, подиктувала цитату з промови Ґледстона в [inaugural] адресі. П. Карл Маркс, що... силкувавсь боронити цитату, в передсмертних корчах (deadly shifts),— а їх завдали йому дуже швидко майстерні удари Брентано,— мав ще сміливість запевняти, що Гледстон зліпив звіт своєї промови для «Hansard’а» після того, як вона появилась у «Times’i» 17 квітня 1863 р., підчистивши місце, яке, безперечно, компромітувало його як англійського канцлера скарбу. Коли ж Брентано, порівнявши до останніх подробиць тексти, довів, що звіти «Times’a» й «Hansard’a» збігаються в тому, що в них абсолютно виключений такий сенс
