більше знижується до абсолютно найнижчого рівня… Отже, в перебігу розвитку заробітна плата спадає двояко: поперше, відносно, порівняно з розвитком загального багатства, подруге, абсолютно, бо кількість товарів, що їх робітник одержує в обмін, дедалі меншає». І далі: «Він мусить продукувати в дедалі важчих умовах, тобто за дедалі меншу плату і при більшій праці, за дедалі дешевші витрати продукції. Таким чином, самий мінімум дедалі більше сходить на більше напруження сил при мінімумі насолоди життям» (стор. 725, 729 цього українського видання). Правильність цих слів потверджує ввесь перебіг історичного розвитку капіталістичного способу продукції. Це відзначив Ленін ще 1912 р. Навівши офіційні дані про рух заробітної плати в Німеччині за 30-річний період — в останній чверті XIX віку і на початку XX віку — Ленін каже: «Робітник убожіє абсолютно, тобто стає просто таки бідніший, ніж перше, змушений жити гірше, харчуватися мізерніше, більше недоїдати, тулитись по підвалах та горищах. Ще наочніше, однак, відносне зубожіння робітників, тобто зменшення їхньої частки в суспільному доході. Порівняльна частка робітників у капіталістичному суспільстві, що швидко багатіє, стає дедалі менша, бо чимраз швидше багатіють мільйонери» (Сочинения, т. XVI, стор. 212).
З особливою силою процес абсолютного зубожіння позначився в період післявоєнного капіталізму і в найбільшій мірі підчас сучасної світової економічної кризи.
Ці основані на самій конкретній капіталістичній дійсності твердження основоположників марксизму з незаперечною очевидністю показують увесь фалш псевдо-марксистів, соціяль-фашистів і буржуазних реформістів, що, апологетично прислужуючись капіталістичному ладові, або просто заперечують закон зубожіння робітничої кляси, або, як, наприклад, ренеґат Кавтський і інші теоретики соціяль-фашизму, приховуючи своє заперечення цього закону, визнавали лише відносне зубожіння робітничої кляси і в такому ж дусі тлумачили Марксові твердження. Тепер соціяль-фашизм (Кавтський і інші) і в цьому питанні, як відомо, цілковито відмовився від Марксового вчення. Теорія «політичної заробітної плати» Гільфердінґа, Массара, Тарнова, Бравнталя і інших соціяль-зрадників заперечує чинність закону вартости робочої сили за сучасного капіталізму і твердить про можливість безмежного поліпшення становища робітничої кляси за капіталізму. Це означає заперечення так абсолютного, як і відносного зубожіння робітничої кляси за капіталізму.
Факти капіталістичної дійсности, що з незаперечною наочністю свідчать про процес абсолютного зубожіння робітничої кляси за капіталізму, з не меншою силою б'ють і по всіх тих, що, визнаючи на словах абсолютне зубожіння робітничої кляси, на ділі, — як це робили, наприклад, т. Варґа і т. Бухарін, — ревізують марксо-ленінське вчення, відсуваючи абсолютне зубожіння робітничої кляси в колоніяльні і напівколоніяльні країни.
