— І стрі-ля-ють… Чого там… стрі…ля…ють?
— А то брат… демонстрація!.. Перемога на фронті… Наша берьот, багнет їм у пузо!.. Ти лежи — лежи собі, я тут ось, біля віконечка… Ми ще повоюємо, їдять його мухи з комарами!
По кількох хвилинах хворий, у нестямі, знов забурмотів якусь нісенітницю. Нагнибіда витяг нагана.
— Так то, браток!.. „Ето будет последній і решительний бой..“
Але раптом блиснула шалена, неймовірна думка… Револьвер — до кишені! Револьвер — це на останній випадок. А поки що…
Виміняв собі Нагнибіда в товаришів кріпеньку, хвацьку шинелю з убитого під Тихоріцькою корнета дроздовського кінного полку. Швидко витяг її й покрив нею Рогожіна, погонами наверх. Пильно оглянув свої й Гаврикові кишені й речі, порвав усякі папірці й напружено уп'явся слухом і нервами в уличний гамір.
Ідуть!..
У насторожену тишу покинутого будинка владно вдерлися нахабне хрьопання дверей, тупіт ніг, коротка лайка й перший постріл. За хвилину коридорами й кімнатами попливли хижі вигуки, гострі зойки й несамовите верещання. Тупотіли ноги, лунали постріли, гупали живі мученики з вікон і східців, робив своє діло багнет. Нагнибіда зціпив зуби… Ах швидше, швидше! Коли вже треба й цю чашу мук випити до кінця, нехай хвилина стане за мить!
Ідуть!..
Він зібрав усю силу волі й з радісними вигуками кинувся на зустріч кільком денікінцям;
— Братишечки!.. Голубчики!.. Давно вже ждемо!.. Ваше високоблагородіє!.. Спасіть господина корнета!
Високий штабс-капітан із характерним довгообразим, щелепатим обличчям, засапаний і розбурханий попередньою роботою, спинився з наганом у руці.
— Якого-такого корнета? Ти хто такий?
— Та от… корнет кінного полку генерала Дроздовського Рогожін. Під Тихоріцькою нас захопили… Хотіли розстріляти, багнет їм у пузо, та хтось упізнав… На допрос узяли… А тут хвороба.
— Що ти брешеш? Який там Рогожін? Звідки?
— Ніяк ніт, ваше високоблагородіє! Не брешу! Господин корнет раніше були хорунжим в адьютантах у військового отамана Караулова. Потім, коли значить, Караулову й Медяникові вийшло царство небесне, вони втекли до Даґестану, до полковника Бічерахова. Ну, їм там не понравилося. Почувши про його високопревосходительство генерала Денікіна, вони значить, сюди. І попали в дроздовський полк.
