приватно-власницькі маєтки найменшою мірою не могли задовольнити городовиків. Золотопогонна „демократія“ Кубані, Терека й Дону якраз хотіла цією подачкою замазати очі безземельним, ухваливши передати їм землі казенні й приватно-власницькі. Та це не поліпшувало справи і городовики поставили руба перерозподіл станичних наділів, що сягали пересічно 10–20–30 десятин на душу.
Приблизно те ж було й по кубано ставропольських селах, де „корінне“ селянство, приписане до громад, мало добрі наділи (на Ставропольщині — по 14 десят. на душу), а городовики поневірялися по наймах.
Цей стан використала козача буржуазія, щоб на деякий час перетягти на свій бік середняцьку масу козацтва. Вона загострила увагу на сословно-помістних привілеях козацтва, викоханих самодержавством, і поставила козаків, крім найбідніших та найсвідоміших, груди на груди з городовиками.
Заможне козацтво, насамперед, зрозуміло, що йому доведеться поступитися своїми хазяйськими привілеями, і куркульська душа доно-кубанського „хазяїна“ забунтувала. Почалися повстання, бандитські змови й заколоти. Окремі загони все частіш і частіш проривалися в Задонські степи, до денікінців. Куркульська частина козацтва й селянства подавала руку поміщикам і генералам. Поміщики й генерали простягали руку за кордон, до тамтешніх своїх спільників.
Допомога прийшла несподівано й швидко. В березні місяці Українська центральна рада порозумілася з німецькими генералами й запродала їм Україну за миску самостійницької сочевиці. Німецьке військове командування підбило під себе українські землі від Збруча аж до Таганрогу, прогнало Центральну раду й посадило ясновельможного пана гетьмана… Апетит, кажуть, приходить під час їди… В травні місяці німці просунулися з України на Дон і допомогли козачій верхівці скинути радвладу й утворити самостійне „Всевелике військо Донське“ на чолі з військовим отаманом генералом Красновим. Щедрою рукою німці посилали на Дон гармати, ґвинтівки, набої й хазяйською рукою вивозили з Дону пшеницю, сало й м'ясо. Ціною таких добросусідських послуг генерал Краснов зміг мобілізувати, озброїти й виставити проти більшовиків 137 тисяч бійців — армію досить велику, навіть, для „Всевеликого війська Донського“.
Але генералам кайзера Вільгельма й цього було мало: вони вже мріяли про Україну № 2, з отаманом Красновим на чолі. Вийшовши на фронт станиці Батайської і висадивши німецький десант на Таманському півострові, вони стали на порозі Кубанщини й порадили генералові Краснову відновити Південносхідній союз, під вивіскою Доно-Кавказького. З волі пана німецького коменданта відбулося на Дону дві наради біло-політичних діячів Північного Кавказу, що опрацювали проєкт
