таріяту України. Аґент Петлюри й Винниченка носив довжелезну шаблю, брязкав величезними острогами і майстерно читав запальні вірші про те, що — „було колись — Україна вміла панувати“. Він доводив, що Таганрог, Ростов, Кубанщину, Ставропільщину й половину Терека, як неподільну частину Великої соборної України, треба прилучити до Києва. Представники Антанти пропонували м'ясні консерви й молоко в бляшанках із запасів турецького фронту, але вимагали невеличкої послуги: наступу на Москву.
Наступати, навіть за консерви в бляшанках, об'єднаний уряд не міг. Незабаром події повернулися так, що доцільніше було відступати.
Область усе більше й більше насичували демобілізовані городовики-фронтовики й ешельони салдатів, із внутрішніх губерній, що не мали змоги рушити далі. В самому Катеринодарі на вулицях мітинґувала сіра салдатська маса. На основних залізничних вузлах озброєною загрозою стояла 39-а дивізія. В Новоросійському розташувався Варнавинський полк і 41-й мортирний дивізіон. Молоді фронтовики-козаки бурували й нахвалялися розігнати з Катеринодару золотопогонних самостійників.
В кінці грудня в Катеринодарі зібрався обласний з'їзд городовиків, що обрав раду „народніх депутатів“. Це був ультиматум краєвому урядові. 6—9 січня уряд заарештував майже всіх членів ради й притяг їх до права за державну зраду. Настрій на Кубані і в самому Катеринодарі став надто напружений. Якось п'яток озброєних козачих офіцерів необережно появилися на вокзалі, в'натовпі салдатів, щоб навести там свій порядок. Їх негайно розтягли на шматки.
Випадково полковник Караулов, так би мовити, військовий міністер Південносхіднього союзу й керівник усіх озброєних сил Дону, Кубані, Терека, Уралу й Астрахані, проїздив на той час мимо вокзалу. Побілівши до кольору своїх аксельбантів, полковник крикнув візникові: „Гони! 5 карб. на чай!“ Дома з ним трапилася гістерика й він довго не міг опам'ятатися: на його очах це був перший випадок такого непоштивого ставлення до золотих погонів.
Коли на вокзалі все втихомирилося, об'єднаний уряд вирішив зробити серейозну й глибоку розвідку. Наймолодші з членів уряду, сотник Скворцов і хорунжий Бардиж, передяглися в цивільні пальта демократичного стану й віку і пішли в нарід дізнатися, чим він дише. „Народу“ в Катеринодарі досить було на всіх вулицях і перехрестях, але здебільшого скупчувався він біля вокзалу й на базарі. Був, переважно, в сірих салдатських шинелях, з ґвинтівками за плечима або й так. Вертався з фронту голодний і злий, проїдав різне своє й полкове барахло, дожидаючись вільних шляхів на північ. Не мало вешталося й того люмпен-пролетаріяту, що взимку завжди тисся на Кавказ, насичуючи міста й станиці понад залізницею:
