Раз на привалі, ламаючи дрова для вогню, Шаповал пошкодив собі руку. Рогожін дістав уже затягану хусточку, одірвав бинду й перев'язав. Шаповал подякував, але згодом усміхнувся й тихо зауважив.
— От ви, т. Рогожін, прикинулися салдатом, а хусточку забули викинути. У салдатів таких хусточок не буває.
Рогожін щиро засміявся й голосно запитав:
— Звідки це ви взяли, що я прикинувся салдатом? А може я й справді хочу бути салдатом?
— О? То інша річ. Час тепер такий, знаєте…
— Та ні, ви мене не зрозуміли. Я сам — з бідних козаків. Офіцером став — без году тиждень. Воно мені мулить — оте офіцерство. Я хочу його викорчувати до коріння.
— Розумію… Щоб стати самим собою? Цікаво, цікаво… А чого ж ви тепер на Кубань, коли не секрет?
— Який там секрет! Іду, щоб повчитися, по чому ківш салдатського лиха. У себе на Тереку — це трудніше; там у мене чимало знайомих офіцерів… Може доведеться на когось і з багнетом піти, то щоб рука не схибила.
— Так, так. Ваша правда. А все ж таки здивували ви мене, товаришу!
— Чим саме?
— Та так… Кожна людина хоче вгору, а не вниз.
— Ну, брат, угорі тепер треба голову міцно за вуха тримати. Щоб часом не закрутилася.
— А це правда. Багато тепер таких завелося — аж на самісіньку верховину пнуться. Знав і я одного: наробить він колись ділов.
— Хто такий?
— Сорокін Іван Лукович, сотник Лабінського козачого полку. Наш 133-й піхотний якось попав до Гасан-Кале. А там і сотня Сорокіна стояла на відпочинку. Ну й шалоброд же, скажу я вам! Завжди п'янка, карти, бешкети. Не людина, а порох! Застрелити може за ніщо. Революція йому — лафа. Бачився я з ним потім на окружному з'їзді комітетів у тому ж таки Гасан-Кале. Я, бачте, попав туди делеґатом від салдатів, а він — від козаків.
— Еге! То ви вже побували в бувальцях? Того ж то й ваша розмова…
— Та ні, що там… Це я ще змалечку звик. Було парубки на вулицю, а я — до книжки… Так ото, кажу, зустрічався з Сорокіним на з'їзді. Сміливости людина надзвичайної! Командир полку наказав йому з сотнею повернутися до Ерзеруму. А він на те чхать хотів… „Буде вам, кажу, Йване Луковичу“… А він сміється: „Чудак ти, каже, т. Шаповал. Тепер революція. Сміливому дорога — хоч і в Наполеони“…
— Ого-го! Здорово загнув!
— Ото ж і я кажу, що здорово. Честолюбства в нього — на цілу сотню… „Або голову, каже, зламаю, або на всю
