— Панове, то може ми офіційно обміркуємо справу та підготуємо загальну думку.
— Згода. Олександре Йвановичу, запросіть, будь ласка, управителя канцелярії.
|
|
Екстренним поїздом поспішав до Новочеркаського об'єднаний уряд Південносхіднього союзу, владар території війська Терського, Кубанського, Донського, Астраханського, Уральського, Оренбурзького та гірських племен Черкесько-Адигейського краю, Кабарди, Осетії, Чечні й Даґестану. Племена про це, правда, нічогісінько не знали, як не знади, також ні козаки, ні мільйони селян-городовиків. За їх усіх державну конституцію підписали генерали, полковники, офіцери, хани, беки й нафтові маґнати.
Високий уряд, як видно, не любив зайвих церемоній. Заходами залізничної верхівки він подбав про те, щоб робітничі й селянські маси не докучали йому демонстраціями своїх справжніх почувань і намірів. Поїзд непомітно проскочив такі більшовицькі гнізда, як Кавказька, де стояла 39-а дивізія, й Ростов, де робітничі батальйони саме готувалися штурмувати з Темерника калединців.
Об'єднаний уряд Південносхіднього союзу якраз вчасно прибув на історичне засідання, де генерали, полковники, офіцери, хани, беки, земельні й нафтові маґнати мали вирішиш долю народів Північного Кавказу.
Високий чепурний, виголений до блиску й вишколений до холуйства офіцер, у білому мереживі адьютантських ретязьків і побрязкал, призвичаєним вухом упіймав за дверима тверді знайомі кроки й стримано кинув у глибину великої залі:
— Його високопревосходительство…
Широко відчинивши двері, він завмер у тій позі холуйсько-службової афектації, що знаменувала добру військову виучку.
На хвилинку члени об'єднаного уряду Південносхіднього союзу розгублено переглянулися: вставати, чи не вставати? Уряд вони, нарешті, чи тільки бутафорія?
З часу свого приїзду до Новочеркаського вони почували себе ні в сих ні в тих. Їх приймали урочисто. Приміщення одвели їм в отаманському палаці. Гостили їх щодня в військовому клюбі, коштами донського війська. Подавали таку осеттрину, кав'яр, кон'як і цимлянське, що високі члени високого уряду аж ніяк не наважувалися після того нагадати про спільне засідання. Екстренна нарада ніби втратила свій негайний характер: треба ж було дати членам уряду відпочити!
Нарешті, вони додумалися вибратися з отаманського палацу на невтральну територію й замовляти обіди власними
