Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/37

Цю сторінку схвалено

Протягом чотирьох років він непомітно рвав нитку по нитці, що в'язали його до минулого, до немудрого трудового життя на бідняцькому хуторі, до колишнього товариства, до нескладних радощів і хотінь. І так само непомітно всю істоту його обплутувала павутина нових переживань, думок, почувань і прагнень. Якого ступеня він дійшов? Полум'я сорому палить йому обличчя… Тася вірно підкреслила: зрада й провокація… Чим покрити цю важку провину? Яким способом засипати прірву, що відмежувала його від своїх, від неї?

— Вона сказала: смертю… Що це значить? Чи йому вже лишається тільки вмерти? Чи треба піти на боротьбу за праве діло, з цілковитим презирством до смерти? Десять раз перебороти її, щоб довести своє право на довіру?.. Тасю, рідна моя, порадь мене!..

І знов очі спочивали на сивих хвилях неприборканої річки. Думи за думами, думи за думами — вдалину. Зникала тривога й смуток, а в душі росла буйна хіть. Ах, та навіщо ж ці сумніви й розпач?

— Смертю хотіла залякати мене, мила Тасю? Через сотні смертей прийду до тебе, горда моя! Але ти тепер, а не я, перша простягнеш мені руку, будь певна!..

Бадьоріший підвівся й пішов до ради салдатських і робітничих депутатів, куди мав доручення від військового уряду.

В раді — день і ніч невпинне чергування. Буйними вихрами закрутила революція різноплеменну Терщину і нема їм тепер упину. Велетенською дугою вигнулися на півдні области високі гірські кряжі. На горах — десятки напівхижих, напівлицарських народів. Під горами — вузенькою смугою козачі станиці й хліборобські селища. Далі, аж до моря — піскові степи й пустелі. І тільки на північ, на межі з кубанщиною — широкі родючі степи моздоцькі, давня житниця Терека.

Груди на груди, ніж на ніж поставила хитра царська політика всі ці племена й народи. Жили поруч і стереглися. Жили поруч і нападали. По цей бік Терека й Сунжі — нічні сторожові пікети й роз'їзди, по той бік — молодецькі загони абреків.

„Не спи, казак, — во тьме ночной
Чеченец ходит за рекой…“

Коли цареві спеціяльною запискою доводили, що далі так жити не можна, самодержавний казарменний філософ поклав премудру резолюцію:

„А на мій погляд якраз таке сусідство підтримує в терських козаках стародавнє молодецтво“…

І слухняне начальство старанно продовжувало стару політику нацьковування.

Лютнева революція, роздрочивши Кавказ гаслами самостійности й буржуазного націоналізму, тільки підсилила старі непорозуміння.