— Єдине командування, єдиний плян…
— Тут голівне — що козаки не підуть за всякими там соціялістичними химерами. У нас, у козаків, давно є свій власний соціялізм. Земля в нас — загальновійськова, а не приватна.
— Прекрасна ідея! З такою організацією можна поговорити, навіть, і з Петроґрадом.
— От вам і відповідь на ваш шурган, Григорію Абрамовичу!
М. О. Караулов дипломатично додав:
— Але ми не думаємо порушувати прерогативи тимчасового верховного уряду. Наше гасло — федерація, а не самостійництво. Доки ще наш уряд не піддається більшовицьким впливам, ми…
Полковник Караулов жваво перебив, примруживши одно око:
— А коли б Петроґрад пішов слідами Паризької комуни?
Військовий отаман помовчав, узяв до рота свою люльку й закутався хмарами диму:
— Коли б Петроґрад пішов слідами Паризької комуни, ми б мусіли піти слідами Версалю…
Він глянув на годинника й підвівся.
— На цьому, панове, ми закінчимо сьогодні. Сподіваюся, що представники Чечні, Кабарди й Осетії зважать реальні обставини й підуть попліч з нами.
Члени національної ради відповіли глибоким офіційним поклоном.
У заступника військового отамана осавула Медяника — багата громадська практика. Свого часу він брав активну участь в організації акційного т-ва Армавір-Туапсинської залізниці, виступав на з'їздах громадських діячів і сільських господарів, засновував військовий банк і писав економічно-публіцистичні статті. Був співробітником „Русского богатства“ й самодержавної охранки: його „демократизмові“ це не вадило. З цих причин в Армавірі він правив за начальника охоронної сотні, а в Петербурзі бував на редакційних вечірках у В. Г. Короленка й давав матеріяли А. В. Пєшехонову для його соціялістично-народницьких фейлетонів. Ця різноманітна діяльність придбала йому широкі кола знайомих і приятелів.
Тож не диво, що він і тепер вів широку кореспонденцію, старанно ховаючи до секретної шухлядки свого офіційного кабінету кожне цікаве повідомлення. Другого дня по нараді він заглянув до свого архіву, перебравши кільки пакуночків, перев'язаних канцелярськими нитками й помічених красномовними заголовками: „Про М. О. Караулова“… „Про Г. В. Вертепова“… Розшукав і ще раз перечитав недавнє повідомлення колишнього командира 112-го запасного полку з Ставрополя.
