— Ні, Маринко, не скоро… А що?
Маринка зніяковіла. Потім, уся червона, стала сміятися:
— Та то… У мене ж бач, не було дітей… А воно — таке маленьке… І так благально дивиться… Я б хотіла… Я б хотіла…
Тасі бризнули сльози з очей. Ця маленька жінка з великим серцем хотіла б завагітнити, щоб своїм молоком вигодувати чужу хвору дитину!
— Маринко!.. О, яка бо ти!.. Сестричко моя ріднесенька! Які ж ми з тобою нещасні!
Вона гірко заплакала. Виливала пекучу тугу за тисячами померлих на її очах і тих, що вмирають. Плакала за зів'ялими жіночими мріями й за ним, за Гавриком…
Рогожіна не було вже два дні. Коли вступали в пасмо пісків, він зауважив товаришам:
— Тут не буде води…
— Звідки ти це знаєш?
— Я виріс у кізлярських пісках. Я по рослинах бачу, що тут ґрунтові води глибоко. Треба звернути на північ.
— Але це збільшить нашу дорогу…
— Зате спасе багатьох від мук і смерти.
Його не слухали. День-два якось обійдуться- Та ще ж, може, все це — тільки вигадка.
Загін уступив у безводне пасмо пісків. Змучені спрагою люди — ледве рухалися, падали, відставали.
— Води!.. Води!..
Язики пороспухали, в роті пересохло. Лягали обабіч валки й стерегли коней: билися за кінську сечу й висмоктували її з брудних калюж.
Коні пленталися, мов п'яні, падали й дохли більше звичайного. Люди, як мухи на падло, кидалися на трупи, розрубували їх, живилися м'ясом, пили кров і рідину. Це втихомирювало спрагу.
А Рогожіна не було. Відстав? Загинув? Товариші нічого не знали.
Того дня передовий натовп вибравшись на гребінь піскових бурунів, побачив поперед себе невеличку падину, а на ній — озеро.
— Вода! Вода! Браточки, вода!
Мов електрична хвиля пробігла змученим натовпом. Люди кинулися навпростець. Погоничі повернули за ними коні. Бігли люди, бігли коні, перекидалися повозки. Хворі підводилися й намагалися перегнати інших, падаючи й плазуючи. Лізли рачки, плакали й кричали:
— Голубчики!.. І мені!.. Братики!.. І мені!..
Кожен уже знав, що в степових копанях води всім не вистачало.
Біля озера кишіла людська каша. Звалювли з ніг, лізли по головах і плечах, змісивши тоненький лід біля берега з вонючим
