кінця революціонером. Саме в цій справі. Треба мислити послідовно: треба сказати, що Плуг і мусів перетворитись на культурницьку організацію, почавши зі спілки митців. Тепер він мусить взяти на себе иншу ролю, не менш вдячну й більш корисну.
Плуг мусить стати добровільною спілкою культурників, яка дасть нам те, про що ми вже говорили. Це зовсім не значить, що в Плузі нема й не повинно бути митців. Вони єсть і вони мусять бути. Але всій організації й як такій дайте «установку» на справжній трактор, а не на вигаданий графоманом. До вашої великої енергії й ініціятиви безмежний темний степ. Ризикніть, і ми, «олімпійці», поставимо вам «нерукотворного» пам'ятника, бо ви допоможете нам вивести наше молоде мистецтво з смердючої атмосфери кар'єризму, спекуляції та иншої графоманії. Тоді не буде перебіжок з одної організації до иншої й гри на темних інстинктах. Тоді наша молода країна воістину піде до культурного розквіту.
Все це, звичайно, с, але тут не без «прописної істини».
Але, коли ви, тов. Сергіє, цього не зробите — історія зробить за вас.
Що-ж таке Европа?
Европа — це досвід богатьох віків. Це не та Европа, що її Шпенглер оголосив «на закаті», не та, що гнів, до якої вся наша ненависть. Це — Европа грандіозної цивілізації, Европа — Гете, Дарвина, Байрона, Н'ютона, Маркса, і т. д., і т. п. Це та Европа, без якої не обійдуться перші фаланги азіятського ренесансу. І коли Зеров знає цю Европу (а він її знає!), то ми йому простягаємо руку. Ми не безсилі епігони, ми відважні піонери «в яскравий світ — комунізм». Так писали ми в свойому «універсалі». Тоді ми зуміли «відмежуватись червоним фронтом від спеців», тепер ми маємо мужність діялектично мислити. Не тільки Коряк — і ми за ним проголошували «смерть українському мистецтву». Але ми не змішали Европи з «Европою». Ми почуваємо себе настільки сильними, що всякі розмови про чужі ідеологічні впливи на нас, викликають з нашого боку тільки усмішку.
І коли тепер ми підійдемо до Гарту, то треба визнати: і Гарт під впливом різних «октябристських» платформ почав
