На шляху визвольних змагань українського народу впали вже десятки його неструджених синів, згасли вже десятки горіючих серць, опали вже десятки зелїзних рук, які із запалом брали ся до народної роботи. У списї тих вірних синів українського народу находимо імя Михайла Павлика, одного з перших ветеранів українського відродженя, одного з тих перших, які кинули здорове зерно на порослу бурянами українську ниву.
Михайло Павлик родив ся в гуцульській сїмї в селї Москалївцї коло Косова, в Галичинї, 1853 року. Здобувши власними силами висшу осьвіту, Павлик вступив в житє народолюбцем-ідеалїстом і свій ідеалїзм „юних днїв — днїв весни” зберіг аж до заходу днїв своїх.
З його смертию пійшла до гробу часть української історії. З його смертию зійшов зі сьвіта останний Могіканин українського відродженя в Галичинї. Помер мрійник і задуманець, мученик і „сьвятий”, як його звичайно називано, перший апостол христіянства і вічний борець. Цїле житє віддав він полїтицї. Він сотворив українську полїтику, хоч сам в дїйсности не був полїтиком. Теоретичний раціоналїст і матеріялїст, він був незломним ідеалїстом в житю, вірив в добро людства, в красу житя і в осягненє цїли. Радикал і вільнодумець, належав він до тїсного кружка тих, яких можна назвати приятелями митрополита української церкви в Галичинї, ґрафа Андрія Шептицького.
Яко громадський дїяч звязав він зі своїм іменем ту фазу розвитку нашого національного житя в Галичинї, яка бере свій початок від пропаґанди Михайла Драгоманова. Стрінувши ся в 1879 році в Женеві з М. Драгомановом, Павлик захопив ся його науками про демократичні ідеї західної Европи. Під впливом пропаґанди Драгоманова часть тодїшної української молодїжи, яка оставала під впливом реакційного, псевдо-аристократичного москвофільства, перейшла знаменну національну еволюцію: демократичні ідеї про працю для народу привели її до признаня української народности. Рівночасно в українськім таборі пропаґанда Драгоманова викликала роздїл на „батьків” і „дїтий”.
Між молодими поклонниками ідей Драгоманова найвизначнїйше місце заняли Іван Франко і Михайло Павлик. Та коли перший з них у своїм розвитку побіч полїтично-суспільних удїляв богато місця також лїтературним і науковим інтересам, виростаючи на початку XX. столїтя на найбільшого українського письменника, Михайло Павлик з ревностию перших христіян захопив ся перше всего новими ідеями, жертвуючи їм цїле житє.
