читвиртими двирми стоїт столик, і на тім столику золотая ваза, і в тії вазі насипане якесь зіля, і золотая ложичка в тії вазі. І там сидит старий дід, і пирид ним книга, і на стіні коло него прибитий адрис, — то значит записи. І хто прийде — з бідних гроший пожичити, то пожичит, і на тім ядрисі запиши, хто в него взяв, іно щоби єму на срок приніс, бо як ни принесе, то вмере. І довідався государ о тім — і ходив з війском, щоби той склеп розбити. І як зачали стріляти — і той дід вийшов до него і каже, що „ни ти ту положив тії гроші, і ни ти їх возьмиш!“ І государ казав стріляти в него, і кулі від него ся вертают. І каже той дід, що „хто такий знайдется, що з'їст того лижку з тої вази, то той гроші возьме“. І цар тогди роздав приказ, що „хто такий знайдется і тое ззіст, то як вмре, то я єго поховаю так, як свою дитину“. І найшлося таки й багато, що прийде туда, іно хоче того ззісти — і ни може.
Назад тому 24 роки баба ходила і питала за своєми синами, що їх поробила вовками: єден зав'язаний має шию білою хустинкою, а другий зеленою. Бо то були єї сини, і їх хотіли взяти в рекрути, а вона їм так поробила, що вони ся вовками стали. І просила: „хто би здиб таких, то то ней ся не боїт, іно ней здійми тоті хустинки, то вони ся пороблят парубками“. Але ніхто не здибав тих вовків.
Бо [то] єден ожинився. І жили с собою рік, а можи і кілька, та дав їм Бог дитину. І вони вийшли собі в жнива жати на своє поле. І він каже до неї, так по полудня: „Що би ти робила, як би ту до тебе вовк прийшов?“. А вона: „А що ж би? — Набила“. Він взяв, покинув серп, і сам пішов за копи. Ось ту дивится: біжит вовчиско та просто на нюю. Вона ту серпом, обороняєся. Якось вона єго відогнала від себи, а він до дитини. Вона дитини не дає. Він взяв пішов за копи і знов ся зробив чоловіком. Прийшов назад, бере серп і жне. Прийшло, сіли вони полуднати; вона ся єму подивила в голову, і єст знак, що, як єго вдарила серпом щось три рази, так ему і протяла. Та й зачала ся єго питати: „Що тобі за знак?“ А він каже: „А ти кого била серпом?“ А вона каже: „Вовка!“. А він каже: „То то я сам!“.
Бо то мав батько єдного сина. Він виріс, і вже випала пора єму ся жинити, але так, що батько хоче, а він нє. Но батько як
