од ржавчини зробилася чорнісенькою з голови до пьят; так їй і то здавалося, що в чорнім убранні вона ніби визирає ще тоньшою.
— «Ось, шкаралуща пливе!» крикнули хлопці і встромили в неї голку.
— «Щасливо!» попрощалась вона: — «Я ще показніша; бо сама чорна, а стіни корабля білі... Ох, колиб тільки не дістати морьскої хвороби, а то вона мене полама!»
Байдуже! І морьскої хвороби не було, і вона не зламалася!
— «От, щастя, — залізного живота мати! І в морі не страшно хвороби: тим-то я й міцніша над чоловіка! Чим тоньше хто, тим ёму здоровіше! От у мене врода; — так врода!»
Коли-це.... трісь! — шкаралуща: бо через неї переїхав віз.
— «Господи, як мене тисне!» голка мерщі: — «оце-ж певно хвороба морьска! Пропала я! — На скалки зламаюся!»
