— «От, я вже й ста́ла! Правда, я дуже тоне́нька; але тим-то я ді́сне й горду́ю!» Та́кечки вона й зоста́лася там з своїми вели́кими ду́мками.
— «Я оце мірку́ю собі та й думаю, чи не со́яшний промінь мій батько? — така я тоне́сенька!. Здає́ться мині, що со́яшний промінь зазира́ аж у воду до мене прихи́льно; але я така тонка, та тендітна, що мене й батько не зна́йде? Хоч-би те вічко́ було при мині, що колись пальці згуби́ли, — я-б оце пла́кала, пла́кала! Ні, я не хо́чу плакати: це мині не-до-сто́ту!»
От, прибігло раз двоє хло́пчиків до калю́жі гуля́тись; почали вони бо́втатись, та шука́ти цвяхів, черепків і дру́гих цяцёк. Бри́дка та за́бавка, так коли хло́пчикам була до вподо́би!
— «Ай!» наколо́вся один на го́лку: — «ач, кля́тий про́тір!»
— «Я не про́тір, а шанови́та паня́нка!» на те ёму голка; але ніхто її не почу́в.
Голівка воско́ва давно з неі спала, а вона
