— «Ма́тінко!» пискоті́ли мишки́: — «яко́ю-ж щасли́вою була ти, яли́но стара́!»
— «І не ду́мала бути старо́ю!» одрізала яли́нка: — «мене торі́шнёї зіми́ тільки й з лісу ви́везли!»
— «Як-же ти га́рно росказуєш!» додали́ мишки́.
От, дру́гої ночі, прибігли вони з чотирьма́ и́ншими ще — і всі пак слу́хали, про що росказувала яли́нка; і чим більше росказувала вона, тим ясніше спога́дувала усе своє кра́сне мину́ле: «Ох! були то вті́шні, весе́лі часи́! Але вони ве́рнуться ще: ад-же «Клюмпе-Думпе» був ски́нутим з схо́дів, а про-те ще на принцесі женився! Мо́же й я вийду за яко́го принца!» І згада́ла яли́нка про га́рного, молодого дубо́чка, що ріс там по́руч у лісі: для неї примів-би він бути за спра́вжнёго принця.
— «Хто це Клюмпе-Думпе?» пита́лись мишки́, От, яли́нка і росказала їм все́ньку ка́зочку; вона пак памьята́ла її слово-до-слова. Мишки́-ж ото так слу́хають, та з великих ра́дощів, аж до верхївья вистрі́бують. На тре́тю ніч назбіга́лось їх тако́го!... а в неділю на́віть і пацюків двох припле́нталось; але цім не прийшла́сь до вподо́би
