»коли-б він сюди не прихо́див: було-б добре! Чи правда, яли́но стара́?«
— «Я — не стара́!» сказала яли́нка: — «є бага́то ста́рших за ме́не!»
— «З-відки ти ви́рвалась? і що зна́єш?» — пита́лись мишки́; вони, бач, були ду́же ціка́ві: — «А ну, роскажи нам про найкра́щу в сві́ті країну! Чи ти була та́меньки? Чи ти-ж пак була у комо́рі, де сири́ лежать на поли́ці, а ши́нки ви́сять на сте́лі; де на ло́ї танцюють, і куди входиш коща́вим, а виходиш тучни́м?«
— «Цёго я не знаю!» каже яли́нка: — «але я знаю ліс, де пташки́ щебе́чуть, а со́нечко сяє!« І вона росказала їм все, про свої літа́ молоде́нькі, а мишки́ пе́рше тако́го й зро́ду не чу́ли, та так слу́хають.... а да́лі: »Ні-бо!» кажуть. »бага́то ти в світі ба́чила! Ска́зано, була вже щасли́вою!»
«Я-б то?» спита́лась яли́нка, тай зами́слилась і сама́ над тим, що каза́ла: — «так, спра́вді: то були весе́лі часи́!»
Да́лі вона росказала і про ве́чір святко́вий, коли вона вбра́на була в свічечки́ та цуке́рки.
