Джури, що мали подблля царьскбї канти три-
мати, вхопились руками за поли, щоб ото пока-
зати, шо щось підпікають; бо мусили вже уда-
вати, що подолля несуть, аби не постеріг хто ча-
сом, що воші не бачуть нічого,
Так ото й виступав царь під наметом роо- іїішннм, а всі-ж-то люде, і на вулиці, і но вік- нах вигукували: «ика-ж нова одіж царьок;' над- звичайна! Яке пишне подблля! Та як-же до ста- ну, Світе-Боже!» Ніхто й не думав признатись, що нічого не бачить, бо зараз би,— або в леда- що, або в дурня пошився. Жбдна одежа царьска ще й не мала такої слави.
Коли-це., як крикне дитинка одна: «та він- же голісінький!»
Л батько й собі: «Господи! Та це-ж святу правду каже дитина!»
і одпб но другому зашішотіли усюди про те, що дитина сказала.
— «Та він-же голісінький!» -загув уже увесь люд. Вразило це царя дуже, бо й сам він тієї був
