— Раздавайся! — кричить він січовикові.
А той ніяк не може, бо плече прострілене, рука висить, як мотузяна.
Большевик сіпнув його за куртку, щоби здерти її, а той нещасний з болю в рані та з виснаги аж сів на землю. Здер харциз куртку, а сорочка на раненому драна, скрівавлена. І побачив большевик у нього на грудях золотий хрестик. Побачив, вирячив очі і остовпів. Потім озирнувся на своїх товаришів, що вже відходили, добивши і впоравши „своїх“ ранених, знов подивився на січовика тай каже йому:
— Я вистрілю, а ти ляж на землю и лежи, як убитий; а потім, коли зможеш, тікай, куди знаєш.
Вистрілив з Ногана у-бік, у землю, ще раз подивився на січовика і пішов за своїми.
— І хреста не здер? — питали оповідача.
— Не здер ні хреста ні одежі, ото-ж то й диво! А хрестик дорогий, золотий з емалю, дуже тонкої роботи. Він мені показував.
— А як той січовий стрілець звався? — спитай я військового старшину.
— Не знаю. Молодий, гарний хлопець, чорнявий. Дуже інтеліґентний.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/32/%D0%9C%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%9F%D0%B0%D0%BA%D0%B8_%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D0%BA%D0%B8._%D0%9F%D1%80%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%88%D1%83_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%83_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%83._%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB_01.png/140px-%D0%9C%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%9F%D0%B0%D0%BA%D0%B8_%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D0%BA%D0%B8._%D0%9F%D1%80%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%88%D1%83_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%83_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%83._%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB_01.png)