Трудно росказати словами, що почував я, дивлючись, як Віра Міколаївна пригортала до себе й цілувала тих своїх адвокатів.
Одного дня з поліції при папері прислали двох хлопчиків. У папері було зазначено, що їх знайшли на Володимирській вулиці, було описано їх одежину, а що діти вже говорили, — було їм по років три, півчверта, то й росказали вони, що звуть їх Жоржик і Вася, що лишила їх на вулиці нянька, а жили вони у великому домі.
Звичайно по таких прикметах не можна було нічого відшукати.
Я роспитував дітей про маму, про батька, але вони нічого не знали і не могли до ладу росказати; знали вони тільки няню і казали, що вона була добра; тільки оце повела їх на проходку, сказала їм постояти на вулиці, сама кудись пішла і вже не вернулась.
Діти були вдягнені гарненько, тепло, в однаковісенькі вбрання й шапочки і обидва мали на шиї на шовкових блакитних стрічечках золоті хрестики, гарної тонкої роботи з синьою емалю, однаковісінькі, один в один. Певна річ, що то були близнята, і мати їх або батько, або може й обоє, не з бідного були роду.
Але фізично ріжниця між хлопчиками була велика. Жоржик був руденький, сивоокий, у ластовинні й не го-
