Сторінка:Йосиф Дицґен. Фільософія соціял-демократії. 1919.pdf/322

Ця сторінка вичитана

з тим тодї те світло пізнаня може виставити домаганнє дїйсно бути тим, чим воно є. Людське пізнанє не має жадної підстави виявляти ту собачу покірність, котрої від него вимагали мюнхенські професори Негелї і Вірхов. Вони лукаво балакали про границї пізнаня, бо серед сумороку метафізики їх ошукував блимаючий вогник “вищого” необмеженого пізнаня.