вже в семім роцї житя віддавано хлопця на двір одного з лицарів, де він перебував від 7.—14. року житя яко паж, послугував свому панови і панї, а в свобідних хвилях учив ся їздити кінно і робити оружиєм. В 14. роцї житя ставав оружником, товаришив все свому панови у всїх походах і учив ся воєнного ремесла. В 21. роцї житя ставав лицарем. Обряд іменованя лицарем відбував ся дуже величаво і підчас великих сьвят. Новоіменованого лицаря ударяв єго пан тричи плазом меча і говорив. „В імя Бога, сьв. Михайла і сьв. Юрия іменую тебе лицарем“. Відтак новоіменований присягав, що буде все боронити віри, вірно служити свому панови і опікувати ся вдовами і сиротами.
Лицарі зїздили ся часто на великі забави звані турнїями. Найбільше принятою була борба двох лицарів закутих цїлковито в желїзо. Лицарі впадали в найбільшім розгонї на себе і старали ся ратищами так сильно ударити, щоб свого противника висадити з сїдла.
До найвисшого розвитку дійшло лицарство підчас хрестоносних походів. Через хрестоносні походи лицарі всїх країв Европи увійшли в близші зносини з собою і утворили оден спільний лицарский стан.
