спішать до Італїї щоб там осягнути цїсарску корону. Повний титул новоповсталого цїсарства був „Сьвяте римске цїсарство нїмецкого народа.“ Цїсарский титул принїс на разї Нїмеччинї і нїмецким королям велику почесть і значінє, але пізнїйше показало ся, що цїсарство виходило нїмецким королям на зле. З цїсарскою короною, прийшла під панованє Нїмеччини і північна Італїя. А що Італїйцї не хотїли підлягати Нїмеччинї і що хвиля повставали, мусїли нїмецкі королї зі шкодою для самої Нїмеччини звертати свою увагу всегда на Італїю, виправляти ся там часто, зводити тяжкі борби, які лише ослаблювали Нїмеччину.
Підчас другого походу до Італїї змусив Оттон римску шляхту до зобовязаня, що нїкого не буде узнавати папою, доки вибору не затвердить цїсар. В сей спосіб попало папство в цїлковиту зависимість від цїсарів.
Оттон II. 973.—988. Син і наслїдник Оттона I. був вже за єго житя вибраний королем і коронований цїсарем римским. Мимо сего зараз в початках свого панованя мусїв бороти ся зі збунтованими князями, на котрих чолї станув Генрик Сварливий баварский князь. Оттон II. упокорив князїв, а щоби зменьшити владу баварских князїв, відлучив від Бавариї Східну Мархію і надав єї Лєополь-
