Суди церковні або епіскопскі мали право судити лише за денеякі означені провини, як двоженьство, чари, утроєнє, розвід, нарушенє християньскої віри. Крім сего підпадали під церковний суд у всїх справах всї церковні люди (як сьвященики, диякони, дяки і ин.)
Суди княжі справували самі князї, або їх урядники звані тивунами, які заступали особу князя, они видавали засуди в імени князя, тому від засуду тивуна не було жадного відклику, можна було лише скаржити ся князеви на надужитя княжих урядників. Слїдство відбувало ся зовсїм инакше як тепер. Покривджений мав сам вислїдити виновника, сам знайти сьвідків, сам мав рівнож візвати запізваного до суду. Суд давав покривдженому лише тогди поміч, коли запізваний не хотїв станути на суд. Бували часом, хотяй рідко случаї, що слїдство переводили самі княжі урядники. Роля судиї була дуже незначною. Слїдство переводив сам покривджений, а кари були так точно означені, що судиям лишило ся в разї вини лише вимірити приписану кару.
Руска Правда. Всї устави, кари були записані точно в збірнику прав „Руска правда“ наданим Ярославом Мудрим. Єго сини розширили Руску Правду та доповнили єї новими приписами. За часів Володимира Мономаха
