Видер очі з лиця
Скаженілий залізний звір.
Вохка долина й молоді дуби
Люцерна сповила узлісся
І далі ліс і ліс і ліс
У спомини, у курщину, в полісся.
Насторожилися старі товариші
В сподіванці наївній і глибокій
Мовчать кущі.
Пахне кора. Пряде сторожкий спокій.
Де я тепер, де очі, де слова
— Ріка летить вгорі над головою
Долиною спішить, спіткається трава
І ось уже пливе по-над рікою.
І натякає тиша: повернись,
Це-ж я твоя сестра, сестра твоя ліщина
Зо мною сплять брати твої дуби
Вернись
Ти переміг, мій сину:
— Радісні рельси пропалили ліс.
