миле. Нема дня, щоб я не просидїв тут годину. І приходять сюди дївчата з міста по воду найзвичайнїйша собі, але й найпотрібнїйша робота, яку колись виконували самі королївські доньки. Сидючи тут, я дуже живо відчуваю сю патріярхальність, — як-то вони, ті прадїди, коло криницї роблять знайомости й укладають подружя, як довкола криниць і жерел витають добрі духи. Хиба той не відчував сього, кому не доводило ся після тяжкої мандрівки в лїтнїй день покріплятись холодом криницї.
13 мая.
Ти питаєш мене, чи прислати менї мої книжки? Ах, ради Бога, мій дорогий, дай менї спокій з ними. Я вже не хочу, щоб мене заохочували, вели, підбадьорували: моє серце досить сильно ще живе само собою; менї потрібно колискової піснї, а її я маю досить в моїм Гомері. Як часто я зацитькую ним мою збурену кров; ти певно ще нїколи не бачив чогось такого неспокійного й нерівного як отсе серце. Та чи тобі, дорогий мій, про се говорити, тобі, що мав сю неприємність бачити мої наглі переходи від смутку до смілих поривів, від лагідної мелянхолії до пагубної пристрасти. І при тім держу я своє серденько як хору дитину: все йому позволяєть ся. Більше не скажу; єсть люди, що взяли б менї се за зле.
15 мая.
Місцеві прості люди знають вже мене і люблять, особливо дїти. Коли я зразу до них зблизив ся і приязно про се й те випитував, думали деякі, що я хочу брати їх на глум і відправляли мене навіть грубо з нїчим. Але я не зражав ся; я тільки відчував дуже живо, що вже й давнїйше помічав, що люди з иншого стану держать ся
