як слїд. З того я научив ся, як дуже шкодить свому творови автор, другим зміненим виданєм, хоч би навіть воно випало більш поетично. Перше вражінє найсильнїйше, і чоловік так зробленний, що можна в нього вмовити і найбільш неймовірне, і воно приймаєть ся так сильно, що горе тому, хтоб схотїв все те вичеркнути й випустити.
18 серпня.
Чи так вже мусить бути, щоб те, що творить щастє чоловіка, було й жерелом його горя?
Моє глибоке й тепле чутє для живої природи, яке переповняло моє серце такою роскішю, яке зміняло менї цїлий світ в рай, стало для мене тепер незносним тираном, злобним духом, що мене на всїх моїх дорогах переслїдує.
Коли я давнїйше з вершка скали споглядав по за ріку на родючі ниви і бачив як все довкола мене прозябало й росло; коли дивив ся на ті гори порослі від низу до вершків буйними деревами, на ті долини з ріжноманїтними заломами, затїнені милими лїсками, на таку річку, що промикалась межи густими очеретами і відбивала в своїм зеркалї милі хмарки, які злегка пересував на небі лагідний вітрець; коли чув як пташки оживляли лїс, а мілїонові громади комарів танцювали завзято в останнїм червонім проміню сонця, — як з останнїм, дріжучим його поглядом висувались з трави з бренькотом хрущі, а шум і рух довкола мене звертали мою увагу на землю — на той мох, що витягав собі поживу з твердих скель, і сю тернину, що росте на сухім пісчанім горбку — все те відкривало менї внутрішнє жагуче, святе житє природи; з якою жадобою я приймав тодї те все до серця! серед тої надмірної повноти почував я себе нїби божество, а в моїй думі оживали величаві форми безконечного світа.
Мене окружали великанські гори, передо-
