пори цїлком иньший дух оживив Льоту, як вони старанно занялась господарством, як серіозно стала матїрю, як анї хвильки її часу не пропадало без чинної любови, без працї, і всеж таки її веселість, її легка вдача не покидала її нїколи, — я йду з ним поруч, зриваю квітки по дорозї, укладаю їх дуже старанно в букет і — кидаю в потік, що тут перепливає і дивлюсь за ними, як вони поволи упливають. — Не знаю, чи писав я тобі, що Альберт лишаєть ся тут і одержить при дворі, де його дуже любять, уряд і порядне удержаннє. Що до порядку й пильности в дїлах, то я бачив мало людей подібних до нього.
12 серпня.
Справдї, Альберт, се найкращий під сонцем чоловік. Вчера я мав з ним дивну сцену. Я прийшов до нього, щоб попрощатись з ним, бо мене зібрала була охота поїхати конем в гори, — звідти тобі й пишу, — і коли я проходжував ся тут по кімнатї, впадають менї в око його пістолєти. — „Позич менї пістолєтів на мою подорож“ — сказав я. — „Про мене“, — сказав він, — „бери, як що хочеш завдати собі труду, щоб їх набити, бо в мене вони висять тільки pro forma“. — Я зняв один пістолєт, а він говорив далї: „Від коли моя обережність зробила менї такого немилого збитка, я вже не хочу з тими річами мати до дїла“. — Я зацїкавив ся сею історією. — Він почав росказувати. — „Перебував я раз з чверть року на селї у одного свого приятеля, мав пару ненабитих пістолєтів і спав спокійно. Але раз одного дощевого пополудня, коли я сидїв без дїла, не знаю як впало менї в голову, що от на нас могли б напасти, пістолєти могли б бути потрібні, могли б — ти знаєш, як се буває. — Я дав їх слузї вичистити й набити; слуга жартуючи з дївчатами хотїв їх налякати, і Господь знає яким способом пістолєт вистрілив, коли ще
