перепочати. Опісля вона сїла, а помаранчі, котрі я тимчасом принїс був, — останнї, які ще були лишили ся — були дуже на часї, тільки що за кождим кавальчиком, які вона з чемности подавала якійсь безцеремонній сусїдцї, почував я уколи в серцю.
При третім анґлїйськім ми були другою парою. Коли ми перетанцювали свою чергу, а я — Боже, з якою роскішю — вдивив ся я в її очи і постать, поглядом повним щирого, чистого вдоволення, — переходили ми по при одну даму, яка милим виразом уже не зовсїм молодого лиця здивувала мене. Вона поглянула з усміхом на Льоту погрозила пальцем і минаючи нас вимовила дуже значучо два рази імя Альберт.
„Хто се — Альберт“ сказав я до Льоти, коли смію спитати? — Вона як раз хотїла відповісти, але ми мусїли розійти ся при великій вісїмцї, і переходячи попри неї менї здалось, що на її чолї показалась певна задума. — „Чому б вам не сказати — сказала вона, коли я подавав її руку до променади. — Альберт, се гарний чоловік, з котрим я так якби заручена.“ Се не була новина для мене (бо дами сказали менї се дорогою), а всеж таки було се для мене таке зовсїм нове, тому, бо я ще не думав про се відносно до неї — до неї, що за тих кілька хвилин стала менї такою дорогою. Досить, що я помилив в танцї, забув ся і увійшов в чужу пару, так що все поплутало ся, і треба було аж всеї притомности Льоти, тягання й порядковання, щоб знов скоро все пішло до ладу.
Танець ще не був скінчив ся, коли блискавицї, які ми вже давно помічали на овидї, і які я вважав тільки за такі, що прохоложують повітрє, почали сильно змагати ся, а громи заглушували музику. Три дами вийшли з свого ряду, за ними пішли їх кавалєри, настав загальний нелад музика перестала грати. Коли нас постигне
