Кармор князь славного Гальмалю сидїв близько коло героя. „Чому ридає зітханнє Арміна?“ сказав він, „що тут оплакувати? Чи не лунають тут піснї й співи, щоб змягчити й звеселити душу? Вони — як легенький туман, що підіймаючись з озера лягає на долину і цвітучі квітки наповняють ся росою; але знов приходить у своїй силї сонце і туман уступає. Чому ти так горюєш, Арміне, володарю Ґорми, окруженої водами?“
„Чому горюю! Так, се я горюю і не мала причина мойого горя. — Карморе, ти не втратив сина, не втратив дочки в цвітї життя; хоробрий Кольґар живий, а Анїра[1] найкрасша з усїх дївчат. Парости твого дому, Карморе, в повнім цвітї; але Армін останнїй свого роду. Темне твоє ложе, Дауро! понурий твій сон в могилї… Коли ти прокинеш ся з своїми піснями, з своїм мельодійним голосом? Вставайте, осїннї вітри! вставайте! Бушуйте по темному оболоню! Шуміть лїсні потоки! Завивайте бурі на вершках дубів! Мандруй місяцю поміж роздертими хмарами і час від часу показуй своє блїде обличє! Згадай ту страшну ніч, коли погинули мої дїти, коли поляг могутнїй Аріндаль, коли загинула люба Даура.
Дауро, дочко моя, ти була гарна! Гарна, як місяць на горбках Фури, біла, як свіжий снїг, солодка, як легіт повітря! Аріндалю, твій сагайдак був міцний, твій спис швидкий у бою, твій погляд, як туман на хвилях, твій щит — огненна хмара в бурі!
Славний у бою Армар прийшов, щоб зискати любов Даури; вона не довго опирала ся. І гарні були сподївання її приятелїв.
Ерат, син Одґаля розгнївав ся, бо брат його згинув з руки Армара. Він прийшов переодягнений за моряка. Гарний був його човен на хвилях,
- ↑ Кольґар і Анїра, дїти Кармора.
