чи то урядити прогульку, чи таньцї в добру пору, чи щось иньше, то се на мене дуже добре впливає; колиб я тільки не пригадував собі, що в менї спочиває ще богато иньших сил, які невикористані марнїють і які я старанно мушу укривати. Ах, се так стискає серце — а зрештою! се вже наша доля — щоб нас не розуміли.
Ах, померла товаришка моєї молодости. Знав я її колись! Я мігби сказати: який з мене дурень: шукаю того, чого нїде найти не можна, а я мав її, я чув її серце, її велику душу, в її присутности я признавав себе більшим нїж був — бо я був усїм, чим міг бути! Добрий Боже! чи лишилась не ужитою хоч одна сила моєї душі? Чи не міг я при нїй розвинути всю повноту того дивного чутя, яким моє серце обняло природу? Чи наші зносини не були тою вічною тканиною, від найнїжнїйших вражінь до найострійших дотепів, яких усї степенї аж до неприродности відзначені були маркою ґенїя? А щож! Ах, ті лїта, які вона ще мала перед собою, завели її скорше нїж мене в могилу. Я її нїколи не забуду, її сильного ума, її святої терпеливости.
Кілька днїв тому здибав я молодого Б… Се щирий молодий чоловік і вираз лиця у нього такий щасливий. Він щойно вертає з унїверситетів, і хоч не вважає себе мудрим, але всеж таки думає, що знає більше, нїж иньші. При тім був він і пильний, як я се по всьому помічаю, — одним словом має гарне знаннє.
Знаючи, що я богато рисую і знаю грецький язик (дві рідкости в тутешнїх сторонах) звернув ся він до мене і блиснув передомною своїми богатими відомостями, почавши від Бато́ до Вуда, від де-Піль до Вінкельмана, і запевняв мене, що прочитав цїлу першу частину Теорії Зульцера, й має рукопись Гайне про студіованє старинностей. Я йому не перечив.
