дружины, во̂нъ голосно скричавъ: „Сего я зовсѣмъ нѣколи не чекавъ!“ На се Кейстутъ смѣючись во̂двѣтувавъ: „Що жь маємъ робити, таки̂ вже зайшли часы та норовы“.
Вігандъ зъ Марбургу по̂дъ 1377 р. соромлячись оповѣдає про оденъ похо̂дъ хрестоноскій на Литву; тутъ во̂нъ знехотя повиненъ бувъ зо̂знати, що въ часѣ сего походу хрестоносцѣ зломали чесни̂ лицарски̂ звычаѣ що до Кейстута, а Литовскій великій князь поводився такъ, що нѣхто не мавъ права єго докоряти. Сего року хрестоносцѣ, користуючи съ приплыву до Прусіи воєнныхъ гостей, зо̂брали мо̂цну ко̂нну дружину и вчинили набѣгъ ажь у саму середину Литвы. Черезъ чотыри днѣ, вони минули вже Троки и опинились бо̂ля Вильны. Тымъ часомъ Кейстутъ съ Трокъ заступивъ ихъ зъ заду. Для того зъ обохъ боко̂въ бажали помиритись и съ такои речи Кейстутъ та маршалъ ордена зъѣхались на побаченє. Тутечки вони склали замиренє и Кейстутъ частувавъ у своєму наметѣ маршала та знаємыхъ лицарѣвъ. Не дивлячись на се, передни̂ хрестоносцѣ наблизилися до Вильны и захопили передмѣстє. „Сей вчинокъ здався поганцямъ нечеснымъ“, признається тутъ лѣтописець орденьскій. Заразъ же маршалокъ почавъ просити выбаченя, звертаючи все на несвѣдомо̂сть переднихъ и зновъ вчинилося замиренє. Кейстутъ на ознаку приязни надѣливъ хрестоносцямъ хлѣба та меду, але на другій день зновъ добрый ладъ бувъ зломаный, бо хрестоносцѣ не зупинялися, а спалили и пограбували одно передмѣстє Виленьске. Дуже се засмутило маршалка, бо во̂нъ вѣдавъ, що Литовцѣ не покинуть сего безъ по̂мсты; и справдѣ Кейстутъ переставъ давати хлѣбъ Нѣмцямъ, а Витовтъ понищивъ усю ѣжу, яку принесли Нѣмцѣ для дороги назадъ и такимъ побытомъ Нѣмцѣ голодни̂ та холодни̂ ледво доплелись до своихъ границь.
Однакъ же траплялось, що й хрестоносцѣ не по̂ддавалися Кейстутови що до лицарского звычаю. Н. пр. 1380 р. у той часъ, якъ Ягайло потай поклався зъ орденомъ во̂добрати удѣлъ и власть у похилого вже вѣкомъ Кейстута, — тодѣ командоръ ордена зъ Остероде, Августинъ фонъ Лібенштайнъ, мавъ собѣ за обовязокъ звѣстити Кейстута про сю зраду.
Отъ якъ сучасни̂ жерела зображують характеръ Ольгердо̂въ та Кейстуто̂въ; очевидно вони складали типы супротивлегли̂ и съ такои-то речи додавали оденъ другому те, чого
