поганцями“. Отакъ-то й залишилися умовы и императоръ покинувъ спѣшно Вроцлавъ. Нѣмецкій историкъ пише, „що Литовски̂ князѣ ще разъ ошукали императора та орденъ, маючи на метѣ то̂льки запобѣгти часу для потрѣбного во̂дпочинку“.
Въ останній разъ ще папа Григорій XI. 1373 р. поспытавъ навернути Кейстута та єго брато̂въ, але здається листъ єго до Литовскихъ князѣвъ такъ и зо̂ставсь безъ во̂дповѣди.
Не глядячи на те, що Кейстутъ не зрадивъ поганьскому культови — во̂нъ, стыкаючись разъ-у-разъ зъ захо̂днымъ свѣтомъ, придбавъ собѣ багато деякихъ побытовыхъ звычаѣвъ та поглядо̂въ во̂дъ захо̂дного лицарства. На що вже хрестоносцѣ, безнастанни̂ вороги Кейстутови̂, а й ти̂ вызнають, що во̂нъ зовсѣмъ поводився, якъ слѣдъ христіяньскому лицареви було; найдавнѣйша орденьска хроніка въ такихъ рысахъ зображує сего князя: „Кейстутъ бувъ мужь воёвничій та правдивый, якъ то̂льки во̂нъ покладавъ собѣ вчинити набѣгъ, заразъ же оповѣщавъ про се маршала и напевно вже по̂сля сего зъявлявся. Разъ склавши сумирну умову, держався єѣ мо̂цно. Разъ почитавъ кого-небудь зъ нашого брата хоробрымъ та мужнымъ, все во̂нъ такому чоловѣкови выявлявъ багато шаны та прихильности“. Такъ само думали про Кейстута й Поляки. На що вже Длугошь, котрому Гедыминовичѣ зовсѣмъ були не до вподобы, а й во̂нъ каже: „Кейстутъ, хочь и поганинъ, але во̂нъ мужь славный; мѣжь усѣма сынами Гедыминовыми во̂нъ во̂дзначався добрымъ розумомъ та дотепомъ, а що найважнѣйше, во̂нъ бувъ чоловѣкъ освѣченый, гуманный та правдивый въ словѣ“. Сей лицарь-поганинъ, наче выродокъ середъ лютыхъ середнёвѣковыхъ норово̂въ, переважувавъ багато де кого мѣжь сучаснымъ лицарствомъ христіяньскимъ, гуманностю, чоловѣколюбіємъ, милосердємъ, неприхильностю до лютыхъ вчинко̂въ. По нѣмецкихъ хронікахъ, можна надыбати багато такихъ прикладо̂въ, що доводять отакій поглядъ на Кейстута: въ одному мѣсци во̂нъ вживає увесь сво̂й вплывъ для вызволеня во̂дъ смерти полоненого Ивана Сурбаха, що Литовцѣ поклали спалити на огнищу, а сей комендантъ Екерсбурского замку дуже лютувавъ надъ Литовцями. Въ друге, переѣжджаючи поле, де була битва, Кейстутъ вгнѣвляється, зуздрѣвши трупы, понѣвечени̂ побѣдителями. На що вже бувъ чоловѣкъ гордовитый, але во̂нъ и не замыслився попросити маршала ордена, якъ треба
