Сторінка:Исторія Великого Князѣвства Литовского (1887).pdf/94

— 79 —

Черезъ девять лѣтъ по̂сля сего зновъ можна зустрѣнути звѣстку, що зновъ повстала рѣчь про навертанє Кейстута у вѣру Христову. Року 1355 папа Инокентій почавъ дѣло за выхрещуванє Литвы: во̂нъ по̂славъ листы до Угорского короля Людвика, до герцого̂въ — Владислава Опольского та Земовита Мазовецкого, запрошуючи ихъ поклопотатись за сю справу и звѣщаючи, що в̂онъ вже про се саме обернувся просто до Ольгерда та єго брато̂въ. По̂сля сеи звѣстки зновъ три роки поспо̂лъ не було нѣчого чути про си̂ змовины и то̂льки вже 1358 р. опять є споминъ про се въ жерелахъ; сего року якійсь-то лицарь Плявенъ, що нѣ бы то во̂дступився во̂дъ свого ордена, зъявився до императора Кароля IV., яко посолъ во̂дъ Литвы; во̂нъ запевнявъ императора, що князѣ Литовски̂ вже зовсѣмъ налагодились змѣнити свою вѣру на христіяньску; и справдѣ ся звѣстка здавалась певною, бо самъ Кейстутъ прибувъ до императора до Нірнбергу. Императоръ „дуже имовѣрный“, якъ оповѣщає лѣтописець ордену, не гаячи часу вырядивъ посольство на Литву, що мало на чолѣ архієпископа Пражского Ернеста; послы навѣдались на Литву и привезли звѣстку, що въ наступному роцѣ князь Литовски̂ приѣдуть до роцлава хреститися. Императоръ справдѣ чекавъ, якъ було назначено, князѣвъ у Вроцлавѣ, але князѣ не прибули; вони прислали то̂льки императорови листь зъ умовою, якъ вони згоджуються приняти Христову вѣру; перше всего вони вымагали, що бъ орденъ вернувъ Литвѣ всѣ околицѣ, що мѣстилися мѣжь Мазовією, уйстємъ Прегеля, моремъ та Двиною, се бъ то бажали, що бъ имъ були вернени̂ всѣ Землѣ, що складали володѣня хрестоносцѣвъ схо̂днои Прусіи, Курляндіи и бо̂льшои части Лифляндіи. Але сего мало було, бо вони намагались, що бъ орденъ переселити на степы мѣжь Русею та 3олотою Ордою, се значить для того, що бъ во̂нъ мавъ спроможно̂сть справдѣ обороняти христіянъ во̂дъ бѣсурмено̂въ, та ще що бъ орденъ попереду признавъ право володѣня Литовскихъ князѣвъ надъ усѣма рускими околицями. Само по собѣ розумѣється, що си̂ вымаганя не можна було привести до вчинку и императоръ такъ и во̂дповѣвъ князямъ. Тодѣ Литовцѣ оповѣстили во̂дъ лиця свого великого князя, „що христіяне бо̂льше мабуть пиклуються не за свою вѣру, якъ то вони кажуть, але за власну користь; для того Литовцѣ бажають лѣпше зо̂ставатись