Сторінка:Исторія Великого Князѣвства Литовского (1887).pdf/93

— 78 —

житя самъ Кейстутъ пробувавъ въ батько̂вско̂й вѣрѣ и бувъ останнимъ княземъ, що поховано по обряду поганьскому. На той часъ, якъ при ко̂нци житя єго, у него повстала сварка зъ небожемъ Ягайломъ. Жмудины перейшли на єго бо̂къ, бо були певни̂, що во̂нъ не зрадить народному культови. Христіяньски̂ державцѣ ко̂лька разо̂въ спытували обернути Кейстута у Христову вѣру, поступаючись єму за се чималыми політичными выгодами; два разы вже Кейстутъ и умовлявся про сю справу; але очевидно на си̂ умовы во̂нъ дививсь, яко на дипльоматични̂ стратагемы, не маючи зовсѣмъ замѣру выхрещуватись. Вперше во̂нъ умовлявся про се съ королемъ Польскимъ Казимиромъ. Року 1349 Казимиръ зъ во̂йскомъ прійшовъ на Волынь и черезъ те повстала небезпечно̂сть для Берестейского Кейстутового удѣлу; отодѣ-то почали змовлятись и Кейстутови довелось подати надѣю, що во̂нъ не во̂дъ того, що бъ зробитись христіяниномъ. Заразъ же про се Казимиръ подавъ звѣстку до папы Климента VI.; заразъ же папа написавъ три булѣ: одну до Казимира, другу до Кейстута а третю до архієпископа Гнѣзненьского. Во̂нъ дякувавъ Казимирови за єго місіонерску дѣйно̂сть, Кейстута поздоровлявъ зъ замѣромъ стати христіяниномъ, обѣцявъ зробити єго королемъ, якъ во̂нъ то̂льки перейде у вѣру Христову, а архієпископови повелѣвъ вырядити на Литву проповѣднико̂въ та священико̂въ. Усе здавалось хилилося до мира на користь и вѣрѣ Христово̂й и Польщѣ, бо Казимиръ числивъ, що якъ то̂льки Кейстута зроблять королемъ, то во̂нъ заразъ же во̂длучиться во̂дъ Ольгерда и такимъ чиномъ роздѣлить та розслабить Литовску державу. Для того-то Польскій король, не чекаючи ко̂нця справы, вернувся до дому. То̂льки сего й треба було Кейстутови, сего то̂льки во̂нъ и чекавъ; не гаючи часу во̂нъ у спо̂лцѣ зъ Любартомъ, повыганявъ польски̂ залоги зъ усѣхъ замко̂въ Волыньскои, Холмскои та Белзкои Землѣ, кинувся на Льво̂вску Землю та опустошивъ сумѣжни̂ польски̂ околицѣ: Судомирску, Радомску та Луко̂вску; само по собѣ розумѣється, Кейстутъ забувъ и гадати про выхрещуванє и навѣть, якъ въ часѣ во̂йны сеи єго захопили Поляки и во̂нъ бувъ змушеный заприсягнути на умовѣ, то заприсягъ во̂нъ, якъ казавъ поганьскій звычай, надъ трупомъ бугая, що бувъ зарѣзаный та ще не зовсѣмъ до̂йшовъ; се сталося при Польскому та Угорскому короляхъ.