Сторінка:Исторія Великого Князѣвства Литовского (1887).pdf/91

— 76 —

то̂льки саме принципіяльне непорозумѣнє, бо вона повстала у чужо̂й землѣ, що не належала до Литовского князѣвства и де що до власнои выгоды — Ольгердъ нѣчого не тративъ. Ся справа скоилась въ самый першій ро̂къ Ольгердового князюваня на той часъ, якъ во̂нъ вмѣшався у Ливоньски̂ дѣла. Року 1343, на той часъ якъ орденъ забиравъ до себе Естонію во̂дъ Даніи, Есты, користуючись безвластємъ, бо ще краина не зовсѣмъ перейшла зъ одныхъ рукъ до другихъ, вчинили повстанє; воно швидко обхопило всю Естонію и остро̂въ Езель, а дальше перейшло й до Летыголы; тутечки Ливы та Лотышѣ повстали супроти паньства та духовеньства; тодѣ було за ко̂лька днѣвъ вбито майже 18 тысячь духовныхъ, пано̂въ та переселенцѣвъ нѣмецкихъ та даньскихъ; мало кому довелося утечи до Ревеля по̂дъ оборону даньскои залоги. Повбивавши всѣхъ чужосторонцѣвъ, повстанцѣ обрали собѣ князѣвъ съ посередъ своихъ людей. На островѣ Езелѣ якійсь съ такихъ обраныхъ князѣвъ почавъ будувати твердиню для обороны острова; другій зъ во̂йскомъ облягъ Ревель, а третій ставъ на чолѣ Лотышѣвъ. Великои працѣ варто було магістрови Бурхардови фонъ Драйлєвенъ замѣрене повстанє въ Естляндіи та на поблизшихъ островахъ и то то̂льки дякуючи запомозѣ Прускихъ хрестоносцѣвъ; а тымъ часомъ року 1345 до Ливоніи вступило мо̂цне Литовске во̂йско за приводомъ Ольгерда. Литовцѣ захопили сумѣжну твердиню Тервете, спалили Митаву, Найміль та передмѣстє Риги, та опустошуючи скро̂зь околицѣ простували на по̂вно̂чь во̂дъ сего мѣста въ околицю Сегевольдъ. Тутечки до Ольгердового табору зъявився князь, що выбрали Лотышѣ и казавъ, що во̂нъ згоджується допомогти Литовцямъ завоювати всю краину. „А що жь вы подѣєте зъ магістромъ?“ — запытавъ Ольгердъ. — „Мы поклали собѣ на все прогнати єго та всѣхъ Нѣмцѣвъ“, во̂дрѣкъ Лотышь. — „Не тобѣ, хлопе, князювати въ сѣй краинѣ“, закричавъ на него Ольгердъ; по̂сля сего во̂нъ звелѣвъ по̂ймати имовѣрно Лотыша та во̂друбати єму голову передъ мурами замковыми Сегевальду. Забравши по̂сля сего велику здобычь, Ольгердъ вернувсь до дому; а Лотышѣвъ покинувъ на ихъ власну долю. Отакъ-то великій князь Литовскій во̂допхнувъ во̂дъ себе народну силу, що корилась єму и згоджувалась по̂ддатись по̂дъ єго зверхню власть, та що бъ чимало допомогла єму въ боротьбѣ зъ найдужшимъ ворогомъ, що бы