шувати Ливонію, и Литовцѣ то̂льки тодѣ во̂до̂йшли зъ великою здобычею та великимъ числомъ бранцѣвъ, якъ прочули про поворотъ магістра до Ливоніи. Збувшись Ливонцѣвъ, Псковичане припрошували Ольгерда выхреститись и стати княземъ у Псковѣ, але во̂нъ не згодився на се самъ, а вказавъ на свого сына старшого Вингольта, що мавъ вже христіяньске имя Андрѣя. Молодый князь выхрестився и „Псковичи посадиша єго на княженіє у Святыя Тройцы во Псковѣ“; по̂сля сего Ольгердъ во̂дъѣхавъ, давши обѣтницю Псковичанамъ допомагати имъ, якъ въ сему буде потреба. Але й теперь вплывъ Литовскихъ князѣвъ на Псковъ не остоявся, бо инши̂ справы, бо̂льше користнѣйши̂ для нихъ, во̂дтягали ихъ увагу до внутрѣшнихъ розпорядко̂въ великого князѣвства Литовского: швидко по̂сля Ольгерда выѣхавъ зъ Пскова и Андрѣй на Литву и лѣтописи кажуть, що се сталось черезъ морову пошесть, що при ко̂нци 1342 р. почала лютувати въ Псковско̂й Землѣ; однакъ же певнѣйше гадати инакше. Певно тутечки бувъ звязокъ съ подѣєю, що скоилась на той часъ въ иншо̂й околицѣ руско̂й, близшо̂й для Литовскихъ князѣвъ: въ Полоцку вмеръ Гедымино̂въ братъ Воинъ, а сынъ єго Любко бувъ вбитый, якъ вѣдомо вже бо̂ля Изборска; про иншихъ же сыно̂въ въ лѣтописяхъ нема спомину; отъ же Ольгердови траплялася спроможно̂сть захопити собѣ княжій сто̂лъ найбо̂льшого зъ удѣло̂въ, що зо̂стався безъ князя; съ такои то речи во̂нъ и выкликавъ Андрѣя съ Пскова, осадивъ єго въ Полоцку, а вже зъ во̂дси Андрѣй посылавъ до Пскова своихъ намѣстнико̂въ. Але 1348 р. намѣстникъ Андрѣѣвъ, Юрій Витовтовичь, загинувъ по̂дъ Изборскомъ во̂дъ Нѣмцѣвъ, а Псковичане, угнѣвавшись на князя, промовили до него: „Тобѣ было княже сидѣти въ Псковѣ на княженіи, а намѣстники тобѣ Пскова не держати; а нынѣ, оже тобѣ неугодно сѣсти у насъ, индѣ собѣ княжишь, а Псковъ повергъ, то уже єси самъ лишилъ Пскова; а намѣстникъ твоихъ не хотимъ“, та й „смиришася зъ Новгородцами“.
Майже въ кождо̂й зъ сихъ справъ Гедыминовыхъ сыно̂въ Кейстутъ пріймає удѣлъ та пособляє братамъ; однакъ же є одна згадка про самосто̂йну політичну дѣйно̂сть сего князя. Року 1342 во̂нъ складає крамарску умову зъ Англією, якою надається Англичанамъ право ѣздити куда хотять по Кейстутовыхъ землях. Отакъ то всѣ доси згадани̂ справы свѣдчать
