перейти до потомко̂въ Данилового роду по жѣночо̂й лініи; тодѣ зо̂ставилися двѣ князѣвны Данилового роду: сестра Юрієва у другихъ, дочка князя Льва Юрієвича Луцкого, та ро̂дна сестра Юрієва, Марія Андрѣѣвна; першу державъ Любартъ Гедыминовичь и черезъ ню єи право переходило до Литовского княжого роду, друга жь була жѣнкою Черского князя, Тройдена Болеславовича; у сеи то Маріи Андрѣѣвны бувъ сынъ-єдинакъ, Болеславъ Тройденовичь, а поро̂дненє зъ нимъ, якъ бы во̂нъ умеръ безпотомно, ще бо̂льше давало права на Галичину, що вже до того часу придбано було шлюбомъ Любарта.
Шлюбни̂ звязки двохъ другихъ дочокъ Гедыминовыхъ скупляли єго ро̂дъ съ княжимъ родомъ, що князювавъ на по̂вно̂чному сходѣ Руси; дочка Гедыминова Айгуста (Настася) була жѣнкою великого князя московского Семена Ивановича, а другу Марію, державъ Тверскій князь Дмитро Михайловичь; сей Дмитро Михайловичь належавъ до тои вѣти руского княжого роду, що змагалась зъ Московскими князями за панованє на по̂вно̂чному сходѣ Руси.
Съ тыхъ звѣстокъ, що зо̂стались въ жерелахъ, треба гадати, що таку жь вагу має шлюбъ и двохъ сыно̂въ Гедыминовыхъ. Ольгердъ Гедыминовичь ще 1318 р. одружився съ князѣвною Марією Ярославо̂вною Витебскою и вже черезъ 2 роки ставъ Витебскимъ княземъ, якъ вмеръ тесть; року же 1325 по̂сля смерти Луцкого князя Льва Андрѣєвича, схо̂дна Волыньска Земля перейшла до зятя єго Любарта Гедыминовича.
Отакъ-то Литовскій княжій ро̂дъ черезъ шлюбни̂ звязки дѣтей Гедыминовыхъ вступивъ у семью володарскихъ династій въ двохъ державахъ сумѣжныхъ зъ Литвою; се саме змо̂цнило спо̂лки зъ сими державами та означило політични̂ меты, до якихъ повинно було простувати велике князѣвство Литовске. Але якъ на лихо Литвѣ найважнѣйша справа за Галицку спадщину якъ разъ выступала сучасно майже зъ смертю Гедыминовою; а тутъ же якъ на те почала слабнути и великокняжа власть у Литовскому князѣвствѣ и Галицкои справы не мали можности якъ слѣдъ по̂ддержати сыны Гедыминови̂.
У великому князѣвствѣ Литовскому нѣ звычай, нѣ законъ не вказувавъ, якій повиненъ бувъ бути порядокъ въ наступствѣ престола и для того майже въ протягу 5 лѣтъ по̂сля Гедыминовои смерти (1341–1345 р.) истнувала небезпечно̂сть, що
