„Писати сего я не казавъ; а якъ се написавъ братъ Бертольдъ, то нехай одвѣчально̂сть спаде на єго голову. Якъ коли небудь бувъ у мене замѣръ выхреститись, то нехай мене чортъ выхрестить! Дѣйстно я казавъ, якъ написано въ грамотѣ, що шануватиму папу, якъ батька, але казавъ я для того, що папа старшій во̂дъ мене, а усѣхъ старшихъ во̂дъ мене — и папу, и Рижского архієпископа и иншихъ я шаную, якъ батько̂въ; одного вѣку зо̂ мною, я люблю, мовъ брато̂въ, а молодшихъ во̂дъ мене — готовъ любити якъ сыно̂въ. Казавъ я такожь написати, що дозволятиму христіянамъ молитися до звычаю вѣры кожного, Русинамъ по ихъ звычаю, а Полякамъ те жь по ихъ звычаю, а що сами̂ мы молитимемся по власному звычаю. Всѣ бо мы почитаємо одного Бога“! По̂сля сего великій князь взявъ дорѣкати христіянамъ, вказуючи на зли̂ вчинки ордена. На другій день въ ранцѣ, при послахъ княжій тіунъ дошукувався, котрый-то мѣжь Франціскано̂въ вчинивъ таку неправду въ грамотѣ и запытавъ посло̂въ, чи бажають вони скрѣпити умову, яку склавъ Гедыминъ зъ мѣстами та духовными володарями понадбалтійского побережа? Послы во̂двѣтували, що имъ не препоручено нѣчого въ сѣй справѣ и вони не мають права давати во̂дповѣди, а лѣпше нехай самъ князь Гедыминъ вырядить до лєгато̂въ до Риги посло̂въ. На се Гедыминъ згодився и справдѣ великій князь вырядивъ съ послами свого значного литовского боярина до Риги, а сей останній прилюдно, въ приявѣ чималого числа духовныхъ та свѣтскихъ осо̂бъ, оповѣстивъ: „Що въ Гедыминовыхъ грамотахъ нѣколи Гедыминъ не препоручавъ писати, що во̂нъ бажає выхреститися у вѣру Христову; що такого оповѣщеня во̂нъ зъ роду не писавь нѣ до папы, нѣ до поморскихъ мѣсть, а що навпаки великій князь все бажавъ и теперь бажає и жити въ то̂й вѣрѣ и вмерти, въ яко̂й пробували єго дѣды та батьки“. Послы лєгато̂въ, що ѣздили до Вильны умовлятись зъ Гедыминомъ скрѣпили таке оповѣщенє. Отакъ-то довелось папскимъ лєгатамъ переконатись, якъ ихъ одурено отсимъ непорозумѣнємъ; се такъ було имъ нелюбо, що вони не довго думаючи выѣхали зъ Риги, не вчинивши нѣчого̂сенько що до зносинъ зъ Литвою. Уже 7. грудня 1324 р. вони выѣхали назадъ.
Отакъ-то не була доведена до ладу найважнѣйша мета зносинъ папы зъ Гедыминомъ; однакъ же наслѣдки сихъ
