до черцѣвъ сихъ монастырѣвъ за запомогою; великій князь радився зъ ними, черцѣ єму услугували яко писарѣ для написаня грамотъ по латиньски. Змѣстъ грамотъ Гедыминъ говоривъ на литовско̂й мовѣ, а єго перекладчикъ чернець Гинникинъ переказувавъ по нѣмецки писарямъ, а си̂ вже зъ єго переказуваня складали грамоты на латиньско̂й мовѣ.
На той часъ, якъ Гедыминъ одержавъ першій прихильный листъ во̂дъ рижского магістрату, во̂нъ препоручивъ Францісканамъ скласти во̂дповѣдь; се були черцѣ Бертольдъ та Генрихъ. Мабуть за ихъ порадою написани̂ були грамоты не то̂льки до Риги, але й до папы, до чернечихъ ордено̂въ и до Балтійскихъ громадъ; певно, що си̂ черцѣ Бертольдъ та Генрихъ прошени̂ були послами зъ Риги та й змѣнили змѣстъ грамотъ: певно користуючись зъ выразо̂въ, якими Гедыминъ выявлювавъ свою шанобу до папы, а такожь обѣтницями не угнѣтати нѣякои вѣры, що до христіянъ, обѣтницями обороны мисіонеро̂въ та по̂льгъ для переселеньцѣвъ, яки̂ бы схотѣли прибути до Литвы — писарѣ перевернули змѣстъ Гедыминовыхъ сло̂въ на те, що Гедыминъ просить приняти єго до лона церкви Христовои. Єсть можливо̂сть въ тому, що и въ Ризѣ на першій часъ не вѣдали про се умысне непорозумѣнє, якъ передавано грамоты магістратови, бо Гедыминового посла, може те жь умысно, перехоплено на дорозѣ и во̂нъ зо̂стався у хрестоносцѣвъ, а грамоты якось-то до̂сталися до Риги, якъ и треба було. Здається однакъ же, що чутка про якесь непорозумѣнє змѣсту въ грамотахъ до̂йшла й до Гедымина незабаромъ; бодай вѣдомо, що при ко̂нци 1323 р. во̂нъ во̂дославъ во̂дъ себе Франціскано̂въ, а зъ радою та за запомогою почавъ обертатися до Доминиканьского черця Миколая. Але на той часъ, якъ послы лєгато̂въ зъявилися до Вильна у листопадѣ 1324 р., вже зовсѣмъ непорозумѣнє стало зрозумѣлымъ. На торжественному приємѣ у Гедымина послы переговорили великому князеви про все, якъ зайшло у него съ папою дѣло, та оповѣвши про те, для чого лєгаты приѣхали до Риги — на останку спытали Гедымина, чи не во̂дступивъ во̂нъ во̂дъ свого замѣру, приняти святе хрещенє? Тодѣ Гедыминъ по черзѣ спытавъ посло̂въ, чи имъ вѣдомый змѣстъ єго грамоты до папы, та й попросивъ переказати ще разъ те, що було написано. Учувши жь, що нѣ бы то во̂нъ дававъ обѣтницю выхреститись, Гедыминъ во̂дрѣкъ:
